Кременчук – місто заводських труб, Дніпра і робітничих історій. Тут функціює виховна колонія: заклад, повз який щодня їздять тисячі людей і до якого майже ніхто не заходить. Про тих, хто там, у місті говорять двома способами: або ніяк, або так, що краще б ніяк.

20 липня 2025 року я приїхав туди з дивним для такого місця запитанням. Не «Що ви зробили?», не «За що вас засудили?» і навіть не «Як ви тут опинилися?». Мене цікавило інше: “Як ви говорите?”. Я прийшов не запитати про злочини. Мене цікавили слова. Для людини, яка дивиться на мову як на матеріал, це звучить нормально. Для закритої установи – інакше. За ґратами слово ніколи не є просто словом: воно буває перевіркою, сигналом, викликом, захистом, способом не показати зайвого – і водночас довести, що свій. А буває звичайною реплікою хлопця, який розповідає, що любить працювати.

Тому першою частиною дослідження була не анкета, а довіра. Я пояснив учасникам, що не оцінюватиму їхню поведінку, не з'ясовуватиму обставин вироків і не складатиму психологічних портретів. Мене цікавить мовлення. Можна говорити природно. Можна вживати лайку. Немає правильних і неправильних відповідей, усі дані будуть знеособлені. Деталь не косметична. Якщо просиш людину говорити так, як вона говорить, а потім виправляєш її слова, дослідження закінчується ще до початку. Я записував не «погані слова». Я записував мовні рішення.

А тепер подивіться на себе. Ваша донька каже: «Це зашквар». Ваш син пише в чат: «Повний косяк». Ви самі за останній тиждень, найпевніше, сказали «на халяву», «понти» або «його розвели». Частина цих слів пов'язана з кримінальним і пенітенціарним жаргоном. Але вони давно вийшли за межі свого первинного середовища: змінили значення, втратили частину колишньої різкості й стали матеріалом повсякденної розмовної мови.  Візьміть «зашквар». У кримінальному середовищі це слово могло позначати дію, після якої людина втрачала статус. У сучасній молодіжній комунікації – невдалий вчинок, незручну ситуацію або щось соромне. Дистанція між цими значеннями – і є те, про що цей текст.

30 хлопців, 27 ситуацій, 14 запитань

У дослідженні взяли участь тридцять неповнолітніх, які відбували покарання в Кременчуцькій виховній колонії. Кожен заповнив анкету з двадцяти семи комунікативних ситуацій: як привітатися зі своїм, як попросити відчепитися, як підтримати того, кому погано, як відповісти на погрозу. Після анкети – чотирнадцять запитань інтерв'ю: про мову й про те, що з мовою прямо не пов'язане. Усе анонімно: ні імен, ні прізвищ, ні обставин справ. Головне методологійне рішення полягало ЛЧ то в тому, щоб не просити назвати слова. Коли людину просять перелічити десять жаргонізмів, вона починає демонструвати знання про жаргон. Коли її вводять у ситуацію, вона використовує власний репертуар. Саме тому ситуацій двадцять сім: вони дають змогу побачити, коли слово з'являється, до кого спрямоване, що заміняє і як змінюється мовлення, щойно змінюється тема. Дозвіл лаятися в установі, де мова щодня під контролем, читається не як запрошення до грубості. Він читається як сигнал: цей чужий не оцінюватиме.

А тепер – чому взагалі колонія. Опитування на волі працює там, де слово нічого не коштує. Підліток пише «забий» або «від'їбись» і не ризикує нічим. У закритій установі мова має ціну. Сказане не забувається. Репліка визначає становище в групі на місяці вперед. Невдало обране слово має наслідки, яких у школі не буває. Тому таке середовище показує в збільшеному вигляді те, що зазвичай ледь помітне. Мова – не лише спосіб передати думку. Це спосіб зайняти місце серед інших.

Три різні мови, які всі називають одним словом

«Вони говорять тюремним сленгом» – фраза, яка нічого не пояснює. У ній змішано кілька різних явищ. Перше – власне кримінальний і пенітенціарний жаргон. Шконка – ліжко. Шмон – обшук. Шухер – сигнал небезпеки. Ксива – документ. Чифір – дуже міцний чай. Шнир – прибиральник. Пахан – неформальний лідер. Фраєр – чужий цьому середовищу. Стукач – донощик. Общак – спільна каса. Сюди ж належать етап (переміщення під конвоєм), хазяїн (начальник установи), чалитися (відбувати покарання), шмонати (обшукувати). Ці слова описують те, чого немає в житті за парканом. Тому загальна мова їх і не потребує.

Друге – молодіжний сленг із кримінальним корінням. Понти, тусовка, наїхати, розвести, косяк, лох, фарт, халява, зашквар. Вони давно вийшли назовні й змінили значення. Називати їх сьогодні тюремною лексикою вже неточно: старшокласник, який каже «зашквар», не має на думці нічого з кримінальної ієрархії.

Третє – вторинна номінація. Звичайне слово отримує в середовищі нове значення. Хата в українській мові – житло. У колонії – камера. Форма та сама, зміст інший. Саме на таких словах найкраще видно, як середовище переписує мову під себе.

Четверте – ситуативні формули: короткі фрази, які працюють як готові комунікативні інструменти. «Завали жало» цікаве не грубістю, а тим, що воно робить: припиняє репліку співрозмовника, встановлює дистанцію, демонструє позицію того, хто наказує.

І окремо – лайка. Її до жаргону зараховувати не можна взагалі. Мат, тюремний жаргон і молодіжний сленг – три різні речі, і дослідження, яке їх змішує, приречене на хибні висновки.

Словник, якого немає в словниках

Одне з питань анкети звучало просто: які нові слова ви вивчили й почали вживати тут?

Відповіді подаю так, як їх записали самі хлопці: з їхнім правописом і їхніми тлумаченнями. Саме в такому вигляді вони й становлять мовний матеріал, бо кожне відхилення від норми тут теж інформація.

Найбільша група – побут. Тут працює чиста вторинна номінація: звичайне слово отримує нове значення, і для цього не треба вигадувати жодної нової основи. Весло – ложка. Нара – ліжко. Баяк – батарея. Трамбан – чашка. Девятка – глибока тарілка, малютка – маленька. Дорога – мотузка. Кабура – діра в стіні.

Цей ряд варто прочитати уважно. Тарілки розрізняються за розміром і мають власні назви. Мотузка зветься дорогою, бо нею з камери в камеру передають записку – маляву. Перед нами не прикрашання мовлення, а словник побуту, у якому кожна річ, що має значення, дістала власне ім’я.

Друга група – статуси. Бугор – «смотрягa за неповнолітніми». Актівіст – «помічник бугра». Козьол – «тот хто працює на адміністрацію». Бродяга – авторитет. Ворт – «людина яка не слідкує за собою та гігієною». Заборщік – «людина яка постійно знаходить собі проблеми». Безпонтовий – «человек которий нічего не может зделать полезного». Клей і клеяка – тупий, той, хто тормозить. Вафліст – погана людина. Частину цих номінацій зафіксовано в словниках кримінального жаргону (бугор, актівіст, безпонтовий, чухан), частини немає в жодному: вона живе лише в усному вжитку. І окремо – ряд, який позначає найнижчий статус в ієрархії: петух (в анкетах також пітух) з тлумаченнями «по іншому гей», «людина яка любить хлопчіків», опущоний, гад. Ці номінації побудовані на сексуальній семантиці, але позначають не орієнтацію, а місце в ієрархії, і працюють як незворотний вирок: статус, присвоєний такою назвою, у цьому середовищі не переглядають. Наводжу їх як мовний матеріал, а не як чинну характеристику будь-кого: саме на цьому ряду найвиразніше видно, як одне слово виконує роботу судового рішення.

Третя група – оцінка ситуації. Лопата – незручна ситуація. Лови лопату – ввести когось у ступор. Мишок – коли хтось щось украв. Корчь – судома. Ти шторняк – дуже чогось хочеш. Схавать когось – поставити на місце. Фарту масті – побажання удачі.

Четверта група, найнесподіваніша для філолога, – акроніми. ЖУК – «желаю удачной кражі». СОС – «суки отняли свободу». ЛДТМ – «любві достойна тільки мать». ЛХВС – «лягавим хуй – ворам свободу». Це вже не лексика, а малий фольклорний жанр: формула, яку треба знати напам’ять і вміти розшифрувати. Приблизно так само працюють абревіатури на шевронах і в чатах – тільки ціна знання тут інша.

Два спостереження на берегах.

Перше: більшість цих слів записано російською або в змішаному українсько-російському вигляді – пітух, козьол, бугар, заборщік. Традиція, з якої походить цей жаргон, не є українською, і це видно вже з орфографії.

Друге: майже кожну одиницю в анкетах супроводжено тлумаченням. Хлопці не просто називали слова – вони їх пояснювали. А це вже метамовна діяльність, тобто та сама робота, яку виконує лексикограф.

Мат не дорівнює жаргону

Обсценна лексика, яку чуєш у колонії, здебільшого не місцева. Це та сама лайка, що звучить у будь-якій компанії на вулиці: блядь і бля, сука, хуй і хуйня, пизда й піздець, їбати, заїбало, від’їбись. Специфіка середовища не в самих словах. Вона в тому, кому їх адресують, за яких обставин і в поєднанні з якими жаргонізмами.

І тут відкривається річ, яку зазвичай не помічають.

Мат – не ознака бідного словника. Це словотвірна машина.

Від однієї основи мовець утворює десяток одиниць. Від їбати – виїбати, заїбати, доїбати, від’їбатися, поїбати, єбашити, їбаний. Від пизда – піздець, пиздити, пизданути, пиздувати. Він змінює префікси, перемикає значення з дії на стан, з оцінки на команду, нарощує відтінки.

З погляду мовознавства висновок простий: обсценна лексика – не периферія мовної системи, а продуктивний словотвірний ресурс. Людина не повторює завчене. Вона виробляє нові форми за моделлю. Так поводяться не з чужим матеріалом, а зі своїм.

Друге спостереження ще цікавіше. Обсценне слово часто взагалі не є образою.

У фразі «бля, я кажу» воно майже втратило значення й працює як розділовий знак: сигналізує напруження, утримує увагу, позначає межу думки. У зворотах «до хуя», «ні хуя», «нахуя», «хуй знає» обсценний компонент – підсилювач або показник невизначеності. «Піздець» буває і вироком ситуації, і захопленням: усе вирішує інтонація.

Одне й те саме слово може бути образою, вигуком, підсилювачем або службовим елементом. Відрізнити ці випадки можна лише за позицією у висловленні, а не за самим словом.

«Завали жало»: як ставлять на місце

Окреме питання анкети звучало так: якими словами можна поставити іншого на місце? Відповіді на нього дали найпоказовіший матеріал усього дослідження.

Потєряйся. Крути педалі. Вїбав ноги. Сьєбався. Встав і зїбався. Усе це – дієслова руху в наказовому способі. Мовець не оцінює співрозмовника, він видаляє його з простору. Найкоротший спосіб обірвати комунікацію – не сперечатися, а відправити.

Завали жало. Затуши єбало. Закрий ебало. Рот закрай. Завалі свой піздак. Другий ряд – накази замовкнути, і всі вони побудовані за однією моделлю: дієслово на позначення закривання плюс груба назва рота. Жало, єбало, піздак. Варіюється лише номінація, конструкція незмінна.

Третій ряд – статусні образи: вафля йобана, підар обіженій, під нару забєйся. Ось тут уже не вимога замовкнути, а призначення місця в ієрархії.

Три ряди – три різні дії: прибрати з простору, змусити мовчати, понизити в статусі. Між ними є градація, і вона не випадкова: репліка третього ряду в цьому середовищі закриває людині дорогу назад.

Звідси – вимога до дослідника. Рахувати треба не кількість лайливих слів, а їхню функцію. Два мовці з однаковою часткою обсценної лексики можуть бути абсолютно різними людьми. Один нею ображає. Другий нею ставить коми.

Що ці слова роблять

Жаргон не прикрашає мовлення. Він виконує роботу, і робіт чотири.

Називає. Там, де є явище, з'являється слово: весло, нара, баяк, малява. Коротко й однозначно.

Позначає своїх. Той, хто володіє кодом групи, показує: я знаю правила, я всередині. Механізм не унікальний – так само працює жаргон лікарів, айтівців і геймерів. Різна лише ціна незнання. Не зрозуміти геймерський термін означає випасти з розмови. Не зрозуміти сигнал у колонії означає не встигнути зреагувати.

Оцінює. Назвати людину ментом, стукачем, фраєром, блатним, авторитетом, шнурком – не просто дати їй ім'я. Це запропонувати групі спосіб її бачити. Клей, безпонтовий, ворт, бродяга не описують людину, а призначають їй місце. У звичайній розмові ми робимо щось подібне словами «начальник», «новенький», «свій», «дивний тип», але в ієрархізованому середовищі такі маркери концентрованіші: слово тут працює майже як бейдж.

Приховує. Внутрішня назва робить зміст непрозорим для стороннього. Тому найважливіші для середовища поняття – адміністрація, обшук, статуси, внутрішні правила – мають власні позначення.

Звідси висновок, який я вважаю центральним: у закритому середовищі мовлення часто не описує соціальну реальність, а бере участь у її конструюванні.

Звідки ця лексика прийшла

Найскладніший шар матеріалу – мовне походження.

Значна частина одиниць, які асоціюються з кримінальним і пенітенціарним жаргоном на пострадянському просторі, має російськомовну форму або належить до російськомовної традиції опису кримінального арго. Це видно вже з орфографії анкет: пітух, козьол, бугар, заборщік.

Але називати це треба точно, без спрощення. Твердження «вся мова за ґратами російська» було б неправдою щодо реального мовлення: учасники переходять між українською та російською, вживають загальнорозмовні українські слова, молодіжний сленг, суржикові форми, кальки й запозичення. Ідеться про інше: значний пласт спеціальної лексики приходить до сучасного українського вжитку через російськомовну традицію її фіксації та передачі.

Тут корисно розрізняти три речі. Походження слова – одне. Мова його актуального вживання – друге. Соціальна функція – третє. Слово може бути історично пов'язане з російськомовним кримінальним жаргоном, але сьогодні його вимовляє україномовний підліток у межах українського речення. Воно вже живе в іншій системі: змінює наголос, граматичне оформлення, сполучуваність, входить в український словотвір, втрачає частину старого значення й набуває нового.

Тому точніше говорити не про «чужу мову всередині української», а про шар із певною історією переміщення між мовами, середовищами й поколіннями. І ще одне: російськомовне походження окремої одиниці не означає, що кожен її сучасний носій відтворює російську культурну модель. Значення формується заново в кожній групі.

Маршрут утечі

Кожне з цих слів може вийти назовні. Шлях однаковий: кримінальне арго – тюремний жаргон – молодіжний сленг – загальнорозмовна мова.

Дорогою слово втрачає різкість.

Фарт означав удачу, від якої залежала свобода. Сьогодні це просто «пощастило».

“Наїхати” позначало тиск із реальними наслідками. Тепер – різку претензію в коментарях.

Стукач маркував людину, яка порушила головну норму групи. У школі так називають того, хто розповів учителеві про списування.

Цією ж дорогою пройшли блат, хата, бабки, понти, лох, халява, косяк. Сьогодні жодне з них не потребує пояснення.

Процес не одномоментний. Спершу одиниця є маркером вузької групи. Потім її підхоплюють молодіжні середовища. Далі слово з'являється в медіа, кіно, піснях, мемах. Нарешті його розуміють люди, які ніколи не контактували з первинним середовищем. На цьому етапі жаргонність слабшає, а експресивність лишається.

Значення слабшає, слово лишається. Це не занепад мови, а звичайний механізм її поповнення. Українська лексикографія фіксує арготизми давно: від студій Олекси Горбача, який описав арго лірників, вояків, школярів і кримінального середовища, до словника Лесі Ставицької.

Питання не в тому, чи пускати ці слова в мову. Вони вже тут. Питання в тому, чи помічаємо ми, коли вони змінили значення.