Повернутися назад
Повернутися назад
ТОП 10 МІСЦЬ ДЛЯ ПОЦІЛУНКІВ У КРЕМЕНЧУЦІ
ТОП 10 МІСЦЬ ДЛЯ ПОЦІЛУНКІВ У КРЕМЕНЧУЦІ
Психогеографічний урбан-есей з елементами літературного репортажу
Психогеографічний урбан-есей з елементами літературного репортажу
Дисклеймер
Усе викладене в цій статті відображає особисту думку автора та має виключно інформаційний характер. Матеріал не претендує на об'єктивність і в жодному разі не має на меті образити чи принизити когось.
Дисклеймер
Усе викладене в цій статті відображає особисту думку автора та має виключно інформаційний характер. Матеріал не претендує на об'єктивність і в жодному разі не має на меті образити чи принизити когось.
ТОП 10 МІСЦЬ ДЛЯ ПОЦІЛУНКІВ У КРЕМЕНЧУЦІ
Поцілунок — як фіксація, як фотографія, як доказ того, що це дійсно сталося
НЕДОБУДОВАНИЙ ЖИЛИЙ КОМПЛЕКС НА АРТСКЛАДАХ
Як ідентичність пробивається крізь бетон
Між переходами з однієї частини споруди в іншу дерева загороджують шлях. Гілки повисають над стінами, коріння проростає у неочевидних місцях. Пахне, як у закинутих будівлях — пилом і рослинністю. Наступаєш на дрібні камінці і проросший у підлозі мох. На обрії — пізньо-радянські багатоповерхівки.
***
На початку 00-х київський забудовник «Столиця» взяв в оренду 87,85 га землі для зведення елітного жилого комплексу «Озерний» на території колишніх артилеристських складів в Кременчуці. Але у 2011 році Валентина Ісака, віце президента корпорації, інтерпол оголосив у міжнародний розшук за викрадення майна у великих масштабах. Встигли звести лише бетонний фундамент.
Колись на цій площі був цвинтар — ховали представників різних конфесій. З приходом радянців земля стала прихистком для складів артилеристських боєприпасів. Для цього у совєтів було безліч причин. Ті боролися з усім релігійним. Людські фігури заміняли божественне. Терен лежить поруч з містом. Словом, ідеально підходить для таких цілей.
За часів радянщини Кременчук з маленького міста з п’ятьма театрами трансформувався на промисловий центр Полтавщини. Нині у місті працює 86 промислових підприємств, проте культура перетягує ковдру цінностей регіону на себе.
ТОП 10 МІСЦЬ ДЛЯ ПОЦІЛУНКІВ У КРЕМЕНЧУЦІ
Поцілунок — як фіксація, як фотографія, як доказ того, що це дійсно сталося.
НЕДОБУДОВАНИЙ ЖИЛИЙ КОМПЛЕКС НА АРТСКЛАДАХ
Як ідентичність пробивається крізь бетон
Між переходами з однієї частини споруди в іншу дерева загороджують шлях. Гілки повисають над стінами, коріння проростає у неочевидних місцях. Пахне, як у закинутих будівлях — пилом і рослинністю. Наступаєш на дрібні камінці і проросший у підлозі мох. На обрії — пізньо-радянські багатоповерхівки.
***
На початку 00-х київський забудовник «Столиця» взяв в оренду 87,85 га землі для зведення елітного жилого комплексу «Озерний» на території колишніх артилеристських складів в Кременчуці. Але у 2011 році Валентина Ісака, віце президента корпорації, інтерпол оголосив у міжнародний розшук за викрадення майна у великих масштабах. Фірма встигла звести лише бетонний фундамент.
Колись на цій площі був цвинтар — ховали представників різних конфесій. З приходом радянців земля стала прихистком для складів артилеристських боєприпасів. Для цього у совєтів було безліч причин. Ті боролися з усім релігійним. Людські фігури заміняли божественне. Терен лежить поруч з містом. Словом, ідеально підходить для таких цілей.
За часів радянщини Кременчук з маленького міста з п’ятьма театрами трансформувався на промисловий центр Полтавщини. Нині у місті працює 86 промислових підприємств, проте культура перетягує ковдру цінностей регіону на себе.
Недобудований урбаністичний масив на Артскладах майже весь розписаний картинами і графіті. Роботи митців можна зустріти мало не в кожній кімнаті. “За цим” не стоїть команда організаторів, а для реалізації малюнків не вигравали гранти. Порожні мури, що колись мали стати елітним ЖК, перетворилися на полотна художників, а саме місце стало неформальною галереєю вуличного мистецтва під відкритим небом.
Недобудований урбаністичний масив на Артскладах майже весь розписаний картинами і графіті. Роботи митців можна зустріти мало не в кожній кімнаті. “За цим” не стоїть команда організаторів, а для реалізації малюнків не вигравали гранти. Порожні мури, що колись мали стати елітним ЖК, перетворилися на полотна художників, а саме місце стало неформальною галереєю вуличного мистецтва під відкритим небом.
На Артскладах історії нашаровуються одна на одну, не знаходячи завершення. Під землею лежать мертві, приміщення воєнного об’єкту чекає вироку, а довгобуд, на стінах якого кременчуківці висловлюють свої почуття через картини, обріс мохом і корінням. Словом — ідеальне місце для першого поцілунку.
На Артскладах історії нашаровуються одна на одну, не знаходячи завершення. Під землею лежать мертві, приміщення воєнного об’єкту чекає вироку, а довгобуд, на стінах якого кременчуківці висловлюють свої почуття через картини, обріс мохом і корінням. Словом — ідеальне місце для першого поцілунку.
ЛІТНІЙ КІНОТЕАТР У КРЮКІВСЬКОМУ ПАРКУ
Все, що було, є присутнім у вигляді того, яким ти тепер є
Якщо зайти на територію «Крюківського парку» і подолати кілька десятків метрів бруківкою, перед очима відкриється високий простір з емблемою вгорі. У вінку з дубового листя — напис «КВСЗ», а на стрічці внизу — рік побудови споруди: «1957».
ЛІТНІЙ КІНОТЕАТР У КРЮКІВСЬКОМУ ПАРКУ
Все, що було, є присутнім у вигляді того, яким ти тепер є
Якщо зайти на територію «Крюківського парку» і подолати кілька десятків метрів бруківкою, перед очима відкриється високий простір з емблемою вгорі. У вінку з дубового листя — напис «КВСЗ», а на стрічці внизу — рік побудови споруди: «1957».
ЛІТНІЙ КІНОТЕАТР У КРЮКІВСЬКОМУ ПАРКУ
Все, що було, є присутнім у вигляді того, яким ти тепер є
Якщо зайти на територію «Крюківського парку» і подолати кілька десятків метрів бруківкою, перед очима відкриється високий простір з емблемою вгорі. У вінку з дубового листя — напис «КВСЗ», а на стрічці внизу — рік побудови споруди: «1957».
У напівзруйнованих просторах відчувається більше життя, ніж у нових і вигладжених. Хтось тут вперше поцілувався, дивлячись радянський фільм, а хтось вийшов на половині сеансу. Попри радянське минуле, у цих стінах пристня історія поглядів, ідей, коротких зустрічей.
Всередині кінотеатру затхло. На стінах — десятки графіті. Колись простір складався з глядацької зали на 850 місць і сцени. Там, де раніше стояли стільці, тепер лежать бетонні плити, на які можна сісти чи навіть лягти, підстеливши під себе рюкзак або куртку.
На сцені кінотеатру можна станцювати повільний танок, взявши за приклад епізод зі стрічки «Рестлер» (2008) Даррена Аронофскі, де герої кружляють у напівзруйнованому приміщенні, ніби на уламках імперії. На мою думку, це один із найчуттєвіших моментів картини. Або лягти на те, що залишилося від сидінь, і цілуватися, дивлячись на високу стелю.
У напівзруйнованих просторах відчувається більше життя, ніж у нових і вигладжених. Хтось тут вперше поцілувався, дивлячись радянський фільм, а хтось вийшов на половині сеансу. Попри радянське минуле, у цих стінах пристня історія поглядів, ідей, коротких зустрічей.
Всередині кінотеатру затхло. На стінах — десятки графіті. Колись простір складався з глядацької зали на 850 місць і сцени. Там, де раніше стояли стільці, тепер лежать бетонні плити, на які можна сісти чи навіть лягти, підстеливши під себе рюкзак або куртку.
ПАЦАНСЬКА НАБЕРЕЖНА
Вибір кожного
Невід’ємною частиною Кременчука є набережна, яку створили разом із водозахисною дамбою 1929 року. Існує думка, що Центральна набережна — найкраща точка у Кременчуці для споглядання Дніпра. Та мало хто згадує про альтернативу.
«Пацанська набережна» простягається від рощі біля Крюківського мосту до ресторану «Ахтамар». Головний “козир” тут — тиша. Люди приходять, щоб уникнути міського шуму. Найближча зупинка — річковий вокзал (приблизно 1 кілометр звідти). Сюди частіше їздять велосипедом чи добираються на авто.
Точно невідомо, звідки походить назва. Ходять чутки, що її вигадали місцеві, які хотіли підкреслити неформальність пляжу.
З набережної видно правий берег Дніпра, частину Крюківщини та старенький, але функціонуючий міст, який пережив не одне покоління і став неочевидним символом Кременчука. На березі зустрічаються поодинокі мандрівники, які, гуляючи вздовж берегової лінії, кидають у воду камінці чи жбурляють їх у пісок.
На сцені кінотеатру можна станцювати повільний танок, взявши за приклад епізод зі стрічки «Рестлер» (2008) Даррена Аронофскі, де герої кружляють у напівзруйнованому приміщенні, ніби на уламках імперії. На мою думку, це один із найчуттєвіших моментів картини. Або лягти на те, що залишилося від сидінь, і цілуватися, дивлячись на високу стелю.
Біля парапету «Пацанської набережної» є лавки, на яких комфортно сидіти під час поцілунку; трохи далі видно спеціальні стільці, з яких зручно споглядати гру у волейбол; ще ближче до води можна побачити залізні пляжні зонти, які в народі називають «верблюдами».
Біля «Пацанської набережної» кількість людей зазвичай не перевищує двадцяти. Це в рази покращує відчуття простору й сприйняття річки — з’являється можливість зосередитися на течії і подумати про особисте.
ПАЦАНСЬКА НАБЕРЕЖНА
Вибір кожного
Невід’ємною частиною Кременчука є набережна, яку створили разом із водозахисною дамбою 1929 року. Існує думка, що Центральна набережна — найкраща точка у Кременчуці для споглядання Дніпра. Та мало хто згадує про альтернативу.
«Пацанська набережна» простягається від рощі біля Крюківського мосту до ресторану «Ахтамар». Головний “козир” тут — тиша. Люди приходять, щоб уникнути міського шуму. Найближча зупинка — річковий вокзал (приблизно 1 кілометр звідти). Сюди частіше їздять велосипедом чи добираються на авто.
Точно невідомо, звідки походить назва. Ходять чутки, що її вигадали місцеві, які хотіли підкреслити неформальність пляжу.
Біля парапету «Пацанської набережної» є лавки, на яких комфортно сидіти під час поцілунку; трохи далі видно спеціальні стільці, з яких зручно споглядати гру у волейбол; ще ближче до води можна побачити залізні пляжні зонти, які в народі називають «верблюдами».
Біля «Пацанської набережної» кількість людей зазвичай не перевищує двадцяти. Це в рази покращує відчуття простору й сприйняття річки — з’являється можливість зосередитися на течії і подумати про особисте.
З набережної видно правий берег Дніпра, частину Крюківщини та старенький, але функціонуючий міст, який пережив не одне покоління і став неочевидним символом Кременчука. На березі зустрічаються поодинокі мандрівники, які, гуляючи вздовж берегової лінії, кидають у воду камінці чи жбурляють їх у пісок.
ПАРАПЕТ
З широко заплющеними очима
Водоканал відрізняється від інших районів Кременчука. Ландшафт тут перетікає з однієї висоти в іншу, додаючи простору об’єму. Кожен двір наповнений гірками, сходами, крихітними уступами.
Завдяки розташуванню кварталу з Водоканалу відкривається панорама на місто. Недалеко від 5-ї гімназії, на перехресті вулиці Європейської і Автозаводського бульвару є так званий кам’яний Парапет, що нависає над дорогою як огорожа. Школярі, що збирались тут після занять, могли бачити звідти як у вечірню годину ліхтарі заливають Кременчук помаранчевим світлом.
***
У містах з перепадами висот людина відчуває опір через підйоми і спуски. Тілесний досвід легко переноситься у психіку. На рівнинах такий досвід слабшає — більше домінує плавність і прямолінійність життя.
ПАРАПЕТ
З широко заплющеними очима
Водоканал відрізняється від інших районів Кременчука. Ландшафт тут перетікає з однієї висоти в іншу, додаючи простору об’єму. Кожен двір наповнений гірками, сходами, крихітними уступами.
Завдяки розташуванню кварталу з Водоканалу відкривається панорама на місто. Недалеко від 5-ї гімназії, на перехресті вулиці Європейської і Автозаводського бульвару є так званий кам’яний Парапет, що нависає над дорогою як огорожа. Школярі, що збирались тут після занять, могли бачити звідти як у вечірню годину ліхтарі заливають Кременчук помаранчевим світлом.
***
У містах з перепадами висот людина відчуває опір через підйоми і спуски. Тілесний досвід легко переноситься у психіку. На рівнинах такий досвід слабшає — більше домінує плавність і прямолінійність життя.
ПАРАПЕТ
З широко заплющеними очима
Водоканал відрізняється від інших районів Кременчука. Ландшафт тут перетікає з однієї висоти в іншу, додаючи простору об’єму. Кожен двір наповнений гірками, сходами, крихітними уступами.
Завдяки розташуванню кварталу з Водоканалу відкривається панорама на місто. Недалеко від 5-ї гімназії, на перехресті вулиці Європейської і Автозаводського бульвару є так званий кам’яний Парапет, що нависає над дорогою як огорожа. Школярі, що збирались тут після занять, могли бачити звідти як у вечірню годину ліхтарі заливають Кременчук помаранчевим світлом.
***
У містах з перепадами висот людина відчуває опір через підйоми і спуски. Тілесний досвід легко переноситься у психіку. На рівнинах такий досвід слабшає — більше домінує плавність і прямолінійність життя.
Щоб дістатися Парапету з центру, доведеться проїхати кілька зупинок громадським транспортом чи подолати півтора кілометри пішки гіркою, що займе близько двадцяти п’яти хвилин. Або скористатись авто чи велосипедом.
З Парапету видно Першу міську лікарню, приватні будинки і багатоповерхівки на обрії. Під ногами проїжджають автівки. Про це місце мало що можна сказати, окрім того, що особливим його роблять банальність і простота, яка також відчувається при швидкоплинному погляді на Кременчук.
Щоб дістатися Парапету з центру, доведеться проїхати кілька зупинок громадським транспортом чи подолати півтора кілометри пішки гіркою, що займе близько двадцяти п’яти хвилин. Або скористатись авто чи велосипедом.
З Парапету видно Першу міську лікарню, приватні будинки і багатоповерхівки на обрії. Під ногами проїжджають автівки. Про це місце мало що можна сказати, окрім того, що особливим його роблять банальність і простота, яка також відчувається при швидкоплинному погляді на Кременчук.
БЕТОННІ ПЛИТИ БІЛЯ АФІН
Шар за шаром
Рештки мушлів, мікроскопічних організмів і коралів опускаються на дно моря і лежать там кілька мільйонів років, щоб перетворитись на вапняк. З цієї гірської породи роблять бетон.
Нові організми помирають і осідають зверху утвореного шару на дні моря. Літосферні плити дрейфують по в’язкій товщі астеносфери, щоб виштовхати вапняк назовні. Деякий час, той ще лишається під поверхнею морської гущі.
Ділянки дна піднімаються приблизно по сантиметру протягом геологічних епох. У певний момент дно стає сушею. Сонце зустрічає наплинок теплими променями, вітер омиває верхні шари ділянки, дощ зчищає їх.
У наші дні геологи визначать місце буріння свердловин за кількістю гірської породи на території. Утворюєть кар’єр, камінь добувають за допомогою вибухівки. Потім його дроблять, фільтрують, і, коли щебінь готовий, розвозять по точкам, які виготовляють бетон.
Багато античних споруд у Афінах, столиці Греції, зокрема Парфенон, зводились з мармуру. Тобто з метаморфізованого вапняку. Серце колиски цивілізації створене на основі цієї гірської породи, яку можна назвати «памʼятью моря».
Щоб дістатися Парапету з центру, доведеться проїхати кілька зупинок громадським транспортом чи подолати півтора кілометри пішки гіркою, що займе близько двадцяти п’яти хвилин. Або скористатись авто чи велосипедом.
З Парапету видно Першу міську лікарню, приватні будинки і багатоповерхівки на обрії. Під ногами проїжджають автівки. Про це місце мало що можна сказати, окрім того, що особливим його роблять банальність і простота, яка також відчувається при швидкоплинному погляді на Кременчук.
Колишній розважальний комплекс Афіни у Кременчуці — порожня будівля, яку поглинув проєкт побудови нового мосту через Дніпро, який так і не встиг звестись через російську військову агресію. До зведення ресторану тут була пустка. Після 2000-х років держава активно почала віддавати прибережні зони під приватні комплекси. Це був типовий процес для пострадянських міст. Афіни існували з 2006-го року.
Поруч з нефункціонуючим приміщенням простягся відрізок землі, вздовж якого над водою майорять бетонні плити. Ділянку, скорше за все, готували для побудови причалу, кафе, бази відпочинку чи укріплення берегу. Або зона могла використовуватись як тимчасовий майданчик для під’їзду техніки.
Зараз тут можна зустріти рибалок і молодь, яка насолоджується промисловим пейзажем річкового порту. Для багатьох це суперечливий спосіб дозвілля, але, гадаю, що на цих бетонних плитах приємно цілуватися, усвідомлюючи шлях, який ті пройшли, щоб опинитись у нас під ногами.
БЕТОННІ ПЛИТИ БІЛЯ АФІН
Шар за шаром
Рештки мушлів, мікроскопічних організмів і коралів опускаються на дно моря і лежать там кілька мільйонів років, щоб перетворитись на вапняк. З цієї гірської породи роблять бетон.
Нові організми помирають і осідають зверху утвореного шару підводного ґрунту. Літосферні плити дрейфують по в’язкій товщі астеносфери, щоб виштовхати вапняк назовні. Деякий час, той ще лишається під поверхнею морської гущі.
Ділянки дна піднімаються приблизно по сантиметру протягом геологічних епох. У певний момент дно стає сушею. Сонце зустрічає наплинок теплими променями, вітер омиває верхні шари ділянки, дощ зчищає їх.
У наші дні геологи визначать місце буріння свердловин за кількістю гірської породи на території. Утворюєть кар’єр, камінь добувають за допомогою вибухівки. Потім його дроблять, фільтрують, і, коли щебінь готовий, розвозять по точкам, які виготовляють бетон.
Багато античних споруд у Афінах, столиці Греції, зокрема Парфенон, зводились з мармуру. Тобто з метаморфізованого вапняку. Серце колиски цивілізації створене на основі цієї гірської породи, яку можна назвати «памʼятью моря».
БЕТОННІ ПЛИТИ БІЛЯ АФІН
Шар за шаром
Рештки мушлів, мікроскопічних організмів і коралів опускаються на дно моря і лежать там кілька мільйонів років, щоб перетворитись на вапняк. З цієї гірської породи роблять бетон.
Нові організми помирають і осідають зверху утвореного шару підводного ґрунту. Літосферні плити дрейфують по в’язкій товщі астеносфери, щоб виштовхати вапняк назовні. Деякий час, той ще лишається під поверхнею морської гущі.
Ділянки дна піднімаються приблизно по сантиметру протягом геологічних епох. У певний момент дно стає сушею. Сонце зустрічає наплинок теплими променями, вітер омиває верхні шари ділянки, дощ зчищає їх.
У наші дні геологи визначать місце буріння свердловин за кількістю гірської породи на території. Утворюєть кар’єр, камінь добувають за допомогою вибухівки. Потім його дроблять, фільтрують, і, коли щебінь готовий, розвозять по точкам, які виготовляють бетон.
Багато античних споруд у Афінах, столиці Греції, зокрема Парфенон, зводились з мармуру. Тобто з метаморфізованого вапняку. Серце колиски цивілізації створене на основі цієї гірської породи, яку можна назвати «памʼятью моря».
Колишній розважальний комплекс Афіни у Кременчуці — порожня будівля, яку поглинув проєкт побудови нового мосту через Дніпро, який так і не встиг звестись через російську військову агресію. До зведення ресторану тут була пустка. Після 2000-х років держава активно почала віддавати прибережні зони під приватні комплекси. Це був типовий процес для пострадянських міст. Афіни існували з 2006-го року.
Поруч з нефункціонуючим приміщенням простягся відрізок землі, вздовж якого над водою майорять бетонні плити. Ділянку, скорше за все, готували для побудови причалу, кафе, бази відпочинку чи укріплення берегу. Або зона могла використовуватись як тимчасовий майданчик для під’їзду техніки.
Зараз тут можна зустріти рибалок і молодь, яка насолоджується промисловим пейзажем річкового порту. Для багатьох це суперечливий спосіб дозвілля, але, гадаю, що на цих бетонних плитах приємно цілуватися, усвідомлюючи шлях, який ті пройшли, щоб опинитись у нас під ногами.
Колишній розважальний комплекс Афіни у Кременчуці — порожня будівля, яку поглинув проєкт побудови нового мосту через Дніпро. Переправа так і не встигли звести через російську військову агресію. До побудови ресторану тут була пустка. Після 2000-х років держава активно почала віддавати прибережні зони під приватні комплекси. Це був типовий процес для пострадянських міст. Афіни існували з 2006-го року.
Поруч з нефункціонуючим приміщенням простягся відрізок землі, вздовж якого над водою майорять бетонні плити. Ділянку, скорше за все, готували для побудови причалу, кафе, бази відпочинку чи укріплення берегу. Або зона могла використовуватись як тимчасовий майданчик для під’їзду техніки.
Зараз тут можна зустріти рибалок і молодь, яка насолоджується промисловим пейзажем річкового порту. Для багатьох це суперечливий спосіб дозвілля, але, гадаю, що на бетонних плитах приємно цілуватися, усвідомлюючи шлях, який ті пройшли, щоб опинитись у нас під ногами.
ОЗЕРО «ЛІСОВЕ»
Коли рак на горі свисне
Повінь 1931-го року в Кременчуці — одна з наймасштабніших природних катастроф в історії міста — не була зафіксована на гранітному реєстрі, бо рівень води піднявся над вершиною скелі більше ніж на метр. Гранітний реєстр — давній геодезичний знак, на якому висічені позначки рівнів катастрофічних повеней у регіоні, починаючи 1787 року. Такі розливи трапляються раз на 300 років.
ОЗЕРО «ЛІСОВЕ»
Коли рак на горі свисне
Повінь 1931-го року в Кременчуці — одна з наймасштабніших природних катастроф в історії міста — не була зафіксована на гранітному реєстрі, бо рівень води піднявся над вершиною скелі більше ніж на метр. Гранітний реєстр — давній геодезичний знак, на якому висічені позначки рівнів катастрофічних повеней у регіоні, починаючи 1787 року. Такі розливи трапляються раз на 300 років.
Водопілля сталось через збіг кліматичних і географічних причин. Зима 1930–1931 була дуже сніжною і холодною. Весна прийшла різко з швидким потеплінням. Сніг почав танути масово. Рівень води різко піднявся і спричинив прорив дамби у районі Ревівки. У пік повені рівень води досяг 823 см.
Повінь залишила після себе умови, які, можливо, сприяли формуванню озера Лісове, що на Третьому Занасипі. Те, що було кризою, з часом матеріалізувалась у стабільній формі
ФОНТАН БІЛЯ МПК
Застигла пам'ять
Кременчуцький палац культури побудували у 1972 році. Того ж року поруч звели фонтан для вентиляції і охолодження палацу. Водограй усередині викладений мозаїчними рибами і дельфінами. Автори творчості — невідомі.
Раніше біля фонтану вирувало життя — шість струменів води били угору, люди гуляли по бульвару Пушкіна (нині — Українського Відродження), але у 1994 році фонтан осушили, бо, за чутками, там потонула дитина. Відтоді простір став неформальним місцем зустрічей нумізматів.
***
Якщо місце, де щось обірвалося, знову стає місцем життя — це може навчити, що обірваність не є остаточною.
У серпні 2025-го року мозаїчних риб та дельфінів, що на дні і стінах фонтану, частково відреставрували волонтери за ініціативи громадської організації «О’Комова».
Коли небайдужі готували ділянку для відновлення, люди, які проходили повз, зупинялися і казали: «Яка гарна ініціатива! Ви такі молодці!». Після цього розповідали історії з життя, що пов’язують їх із фонтаном: спогади, перші зустрічі. Один чоловік у затертій куртці казав, що він і є тим «потонувшим хлопчиком», який насправді вижив.
ГАРАЖНИЙ КООПЕРАТИВ БІЛЯ ПАРКУ МИРУ
Третє місце
Гаражний кооператив Київський-1, який прилягає до околиці Парку Миру і тягнеться до схилу пагорбу, на якому стоїть, юридично зареєстрували у 2003 році. Такі бізнеси часто не мали правничого підґрунтя, аж поки на початку 00-х не з’явилось поняття приватної власності.
На збіжжі утворився клаптик землі, який, за невідомих причин, лишився порожнім. До нього можна дістатися сходами з Хорольської, або зайти через Автозаводський бульвар. Звідти відкривається вид на спальний район Кременчука, що ввечері весь засіяний помаранчевими ліхтариками.
Поцілунок тут сприймається як щось випадкове. За спиною простягається кілометровий масив гаражів. Віддалено пахне бензином і соляркою. Чутно як десь грає радіо, під яке чоловіки обговорюють якість машинного масла і важелі у перемикачі передач. Цей простір — їх третє місце.
Тут можна стати раптовим свідком приватного життя і відчути Кременчук, який ховається в побуті.
КРЮКІВСЬКИЙ МІСТ
Кремінь
На мосту, що об’єднує лівий і правий берег Кременчука, немає інтимності. Тут проїжджають автівки, на нижньому ярусі гудять поїзди. Міст не передбачає зупинок. Машини рухаються безперервно. Вітер над водою дме сильніше. Стоячи на мосту, майже завжди відчувається відбрація.
Міст настільки вкорінився у свідомості кременчуківців, що з ним набивають татуювання, про нього згадують у піснях і роблять меми. Цей залізобетонний велетень став неформальним символом міці і стійкості Кременчука.
ДАХ БУДИНКУ НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ 66/13, ДРУГИЙ ПІД'ЇЗД
Нічого особливого
На перехресті проспекту Свободи і Європейській стоїть будинок, на даху якого можна спіймати гарний краєвид, якщо прийти туди вчасно. Для цього доведеться подолати кілька зупинок (якщо тільки ви не живете поруч), пройти бабусь біля підʼїзду, піднятися на найвищий поверх споруди і пролізти через отвір на сходовому майданчику. Звучить не просто, але, гадаю, воно того варте. Бо подивіться, яка звідти відкривається панорама.
Зробивши перший крок на дах, ви опинитеся на поверхні, вкритій чорним руберойдом. Праворуч від входу натрапите на технічну сітку, яку треба перелізти, щоб дістатися сусідньої частини даху. Там все так само, як і на інших дахах багатоповерхівок, але якщо ви раптом захочете зловити тінь чи сонечко, то можете з легкістю перейти в ту місцевість, яка здається вам зручнішою.
Вилізши далі, вас оточить невеличкий мур, на якому зручно сидіти, звісивши ноги (але краще так не робити і дотримуватися правил безпеки. Навіть на даху найромантичнішого будинку може бути небезпечно. Пильнуйте за цим і бережіть життя!). Мур слугує ділянкою, що відгороджує відвідувачів від висоти. Щоб добре поцілуватися, достатньо стати посеред даху чи спертися на стіну. Ви також можете сісти біля димаря чи розстелити плед і лягти прямо на руберойд.
Запам'ятайте найголовніше — такою красою, що відкривається там, треба ділитися. Все одно, вона нікому з нас по справжньому не належить. Ми можемо тільки спостерігати і радіти їй. Тому запрошуйте туди когось, кому довіряєте.
Під час Другої світової війни міст був підірваний німецькими окупантами, але у 1950-х був відбудований і отримав нинішній вигляд і додаткове призначення у вигляді надбудови для проїзду авто.
В ніч на 7 вересня 2025 року два російських “Шахеди” влучили в переправу, але після нетривалих ремонтних робіт той продовжив пропускати через себе кілька тисяч авто на день.
На Крюківському мосту є оглядові ніші, під якими можна стати, якщо рухатись по пішохідній зоні. Конкретної назви ті не мають, але попри практичну функцію — всередині проводять інженерні комунікації — ще мають естетичне призначення.
Звідти відкривається вид на частину двох берегів міста та Дніпро. Чорні поручні відгороджують ділянку, а залізобетонна вежа з прапором Кременчука нагорі ховає від можливого дощу та вітру.
Можна уявити, як під час велосипедної подорожі по мосту пара закоханих потрапляє під зливу, і ті ховаються, частково мокрі, під випадково виявленою конструкцією.
Водопілля сталось через збіг кліматичних і географічних причин. Зима 1930–1931 була дуже сніжною і холодною. Весна прийшла різко з швидким потеплінням. Сніг почав танути масово. Рівень води різко піднявся і спричинив прорив дамби у районі Ревівки. У пік повені рівень води досяг 823 см.
Та залишила після себе умови, які, можливо, сприяли формуванню озера Лісове, що на Третьому Занасипі. Те, що було кризою, з часом матеріалізувалась у стабільній формі.
Кар’єрне походження озер створює “складні стартові умови” для чистої води, але кінцевий стан залежить від балансу природи і людини. Лісове — природного походження. У 2011 році Потоківська сільська рада здала в оренду Кременчуку. Влада планувала розчистити водойму, а навколо облаштувати зону відпочинку: вимостити доріжки, встановити лави та альтанки. Але ці плани так і не були реалізовані через військове вторгнення Росії в Україну.
ФОНТАН БІЛЯ МПК
Застигла пам'ять
Кременчуцький палац культури побудували у 1972 році. Того ж року поруч звели фонтан для вентиляції і охолодження палацу. Водограй усередині викладений мозаїчними рибами і дельфінами. Автори творчості — невідомі.
Кар’єрне походження озер створює “складні стартові умови” для чистої води, але кінцевий стан залежить від балансу природи і людини. Лісове — природного походження. У 2011 році Потоківська сільська рада здала в оренду Кременчуку. Влада планувала розчистити водойму, а навколо облаштувати зону відпочинку: вимостити доріжки, встановити лави та альтанки. Але ці плани так і не були реалізовані через військове вторгнення Росії в Україну.
Раніше біля фонтану вирувало життя — шість струменів води били угору, люди гуляли по бульвару Пушкіна (нині — Українського Відродження), але у 1994 році фонтан осушили, бо, за чутками, там потонула дитина. Відтоді простір став неформальним місцем зустрічей нумізматів.
***
Якщо місце, де щось обірвалося, знову стає місцем життя — це може навчити, що обірваність не є остаточною.
У серпні 2025-го року мозаїчних риб та дельфінів, що на дні і стінах фонтану, частково відреставрували волонтери за ініціативи громадської організації «О’Комова».
Коли небайдужі готували ділянку для відновлення, люди, які проходили повз, зупинялися і казали: «Яка гарна ініціатива! Ви такі молодці!». Після цього розповідали історії з життя, що пов’язують їх із фонтаном: спогади, перші зустрічі. Один чоловік у затертій куртці казав, що він і є тим «потонувшим хлопчиком», який насправді вижив.
ГАРАЖНИЙ КООПЕРАТИВ БІЛЯ ПАРКУ МИРУ
Третє місце
Гаражний кооператив Київський-1, який прилягає до околиці Парку Миру і тягнеться до схилу пагорбу, на якому стоїть, юридично зареєстрували у 2003 році. Такі бізнеси часто не мали правничого підґрунтя, аж поки на початку 00-х не з’явилось поняття приватної власності.
На збіжжі утворився клаптик землі, який, за невідомих причин, лишився порожнім. До нього можна дістатися сходами з Хорольської, або зайти через Автозаводський бульвар. Звідти відкривається вид на спальний район Кременчука, що ввечері весь засіяний помаранчевими ліхтариками.
Поцілунок тут сприймається як щось випадкове. За спиною простягається кілометровий масив гаражів. Віддалено пахне бензином і соляркою. Чутно як десь грає радіо, під яке чоловіки обговорюють якість машинного масла і важелі у перемикачі передач. Цей простір — їх третє місце.
Тут можна стати раптовим свідком приватного життя і відчути Кременчук, який ховається в побуті.
КРЮКІВСЬКИЙ МІСТ
Кремінь
Очевидинй факт: на мосту, що об’єднує лівий і правий берег Кременчука, немає інтимності. Тут проїжджають автівки, на нижньому ярусі гудять поїзди. Машини рухаються безперервно. Вітер дме сильніше, ніж на суші.
Міст настільки вкорінився у свідомості кременчуківців, що з ним набивають татуювання, про нього згадують у піснях і роблять меми. Цей залізобетонний велетень став неформальним символом міці і стійкості Кременчука.
Автор світлини: Микола Сипко
Під час Другої світової війни міст був підірваний німецькими окупантами, але у 1950-х був відбудований і отримав нинішній вигляд і додаткове призначення у вигляді надбудови для проїзду авто.
В ніч на 7 вересня 2025 року два російських “Шахеди” влучили в переправу, але після нетривалих ремонтних робіт той продовжив пропускати через себе кілька тисяч авто на день.
На Крюківському мосту є оглядові ніші, під якими можна стати, якщо рухатись по пішохідній зоні. Конкретної назви ті не мають, але попри практичну функцію — всередині проводять інженерні комунікації — ще мають естетичне призначення.
Звідти відкривається вид на частину двох берегів міста та Дніпро. Чорні поручні відгороджують ділянку, а залізобетонна вежа з прапором Кременчука нагорі ховає від можливого дощу та вітру.
Можна уявити, як під час велосипедної подорожі по мосту пара закоханих потрапляє під зливу, і ті ховаються, частково мокрі, під випадково виявленою конструкцією.
ДАХ БУДИНКУ НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ 66/13, ДРУГИЙ ПІД'ЇЗД
Нічого особливого
На перехресті проспекту Свободи і Європейській стоїть будинок, на даху якого можна спіймати гарний краєвид, якщо прийти туди вчасно. Для цього доведеться подолати кілька зупинок (якщо тільки ви не живете поруч), пройти бабусь біля підʼїзду, піднятися на найвищий поверх споруди і пролізти через отвір на сходовому майданчику. Звучить не просто, але, гадаю, воно того варте. Бо подивіться, яка звідти відкривається панорама.
Зробивши перший крок на дах, ви опинитеся на поверхні, вкритій чорним руберойдом. Праворуч від входу натрапите на технічну сітку, яку треба перелізти, щоб дістатися сусідньої частини даху. Там все так само, як і на інших дахах багатоповерхівок, але якщо ви раптом захочете зловити тінь чи сонечко, то можете з легкістю перейти в ту місцевість, яка здається вам зручнішою.
Вилізши далі, вас оточить невеличкий мур, на якому зручно сидіти, звісивши ноги (але краще так не робити і дотримуватися правил безпеки. Навіть на даху найромантичнішого будинку може бути небезпечно. Пильнуйте за цим і бережіть життя!). Мур слугує ділянкою, що відгороджує відвідувачів від висоти. Щоб добре поцілуватися, достатньо стати посеред даху чи спертися на стіну. Ви також можете сісти біля димаря чи розстелити плед і лягти прямо на руберойд.
Запам'ятайте найголовніше — такою красою, що відкривається там, треба ділитися. Все одно, вона нікому з нас по справжньому не належить. Ми можемо тільки спостерігати і радіти їй. Тому запрошуйте туди когось, кому довіряєте.
ЩОБ ПЛИН НЕ СПИНИВСЯ
Цей матеріал створено на волонтерській основі і глибокій ідейності його авторів.
«ІНШОПЛИН» — незалежне онлайн видання, яке щиро і самобутньо збирає історії Кременчука, виплетаючи єдину канву міста та віддаючи пошану його автентичній айдентиці та символам. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
МІСТО
МІСТО
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа,
Україна, Кременчук.