Повернутися назад
Повернутися назад
РОЗПОВІДЬ ПРО МАНДРІВНИЙ ФЕСТИВАЛЬ BRIGHT NIGHT
РОЗПОВІДЬ ПРО МАНДРІВНИЙ ФЕСТИВАЛЬ BRIGHT NIGHT
Фестивалі формують вікно, в яке можна побачити наче інакшу реальність – простір, який відкидує правила буденності та пропонує щось нове.
У цій статті розповідається про фестиваль Bright Night, в якому кожен учасник є організатором і всі разом формують цей світ один для одного.
Світ цей виникає в різних місцях – від острову на Кременчуцькому водосховищі до морських берегів Одещини – і спалахує на одну яскраву ніч.
Автор провів розмову з одним із "ветеранів" Bright Night Сашею Мащенко, який розповів про виникнення та ідею цієї ініціативи, і також про свій досвід, який формувався протягом дванадцяти проведень фестивалю.
Фестивалі формують вікно, в яке можна побачити наче інакшу реальність – простір, який відкидує правила буденності та пропонує щось нове.
У цій статті розповідається про фестиваль Bright Night, в якому кожен учасник є організатором і всі разом формують цей світ один для одного.
Світ цей виникає в різних місцях – від острову на Кременчуцькому водосховищі до морських берегів Одещини – і спалахує на одну яскраву ніч.
Автор провів розмову з одним із "ветеранів" Bright Night Сашею Мащенко, який розповів про виникнення та ідею цієї ініціативи, і також про свій досвід, який формувався протягом дванадцяти проведень фестивалю.
ЯСКРАВІ НОЧІ
Те, що наявна система взаємин здебільшого будується на культурі одержання та привласнення, здається чимось дуже характерним для людини, чимось буденним, але й водночас сприймається як пандемія, яка таки може врешті-решт згаснути. Є люди, які є носіями іншої культури взаємодій, і також є ті, хто окрім того, щоб практикувати таку культуру, маніфестують її у світ. Чи то творчістю, чи то громадською діяльністю, чи то такими історіями, як фестиваль Bright Night.
Це подія, яку я раніше називав “український Burning Man”, допоки не усвідомив хибність подібної алюзії. Хоча, звісно, деякі аспекти Bright Night та культового американського фестивалю є схожими, як наприклад, культ співтворення та відсутність грошей і продажів у взаємодії між людьми. Але тим часом як Burning Man став епіком-блокбастером з мільйонними бюджетами й ледь доступними квитками, чия легенда лунає на весь світ барвистими картинками та історіями, Bright Night залишається таким собі фестивальним кіно, реалізованим за гроші самої кіноспільноти, яке демонструється тільки тому вузькому колу людей, які дійсно можуть відчути справжню його цінність.
ЯСКРАВІ НОЧІ
Те, що наявна система взаємин здебільшого будується на культурі одержання та привласнення, здається чимось дуже характерним для людини, чимось буденним, але й водночас сприймається як пандемія, яка таки може врешті-решт згаснути. Є люди, які є носіями іншої культури взаємодій, і також є ті, хто окрім того, щоб практикувати таку культуру, маніфестують її у світ. Чи то творчістю, чи то громадською діяльністю, чи то такими історіями, як фестиваль Bright Night.
Це подія, яку я раніше називав “український Burning Man”, допоки не усвідомив хибність подібної алюзії. Хоча, звісно, деякі аспекти Bright Night та культового американського фестивалю є схожими, як наприклад, культ співтворення та відсутність грошей і продажів у взаємодії між людьми. Але тим часом як Burning Man став епіком-блокбастером з мільйонними бюджетами й ледь доступними квитками, чия легенда лунає на весь світ барвистими картинками та історіями, Bright Night залишається таким собі фестивальним кіно, реалізованим за гроші самої кіноспільноти, яке демонструється тільки тому вузькому колу людей, які дійсно можуть відчути справжню його цінність.
Як називають його самі “брайт найтовці” — це пікнік, який є подарунком для друзів та для друзів друзів. Саме з таким підходом формувалася концепція події протягом існування цього формату. Це проєкт без жодного натяку на комерцію. Він ніколи не намагався продати можливість доєднатися.
Суть у тому, що такий підхід змінює ставлення учасників до власної участі — немає розділу на відвідувачів та організаторів. Кожна людина, яка долучається, є творцем події. Сам Bright Night як проєкт нікому не належить. Анархія? Комунізм? Ні, просто гармонійний устрій взаємин між людьми, коли всі розуміють, що від кожного залежить як відбудеться подія.
Вірніше буде сказати, що Bright Night — це в першу чергу спільнота. Bright Night постійно проходить трансформації, адже склад учасників кожен рік змінюється, і через це змінюється наповнення. Ніяких особливо обмежень по тому, що можна створювати на фестивалі, ніколи не було, тож хід подій залишається непередбачуваним для всіх без винятку.
Мабуть, єдиний сталий елемент формату — це те, що фестиваль будується протягом дня, із заходом сонця починається активний “розважальний” етап, після якого зранку всі починають прибирати місцевість та покидають її. Яскрава історія на одну добу. Кожного разу — нова локація.
Чи рекламується цей захід? Відкрито — ні. Після негативного досвіду, коли люди “зовні” приїхали на Bright Night з користувальницьким настроєм, було вирішено покластися повністю на органічний розвиток. Жодної маркетингової кампанії на невідому публіку.
То яким чином люди дізнаються про цю подію? Від знайомих. Якими каналами відбувається комунікація? Основний активний канал — це закритий чат в Телеграмі. Таким чином підтримується сприйняття, що кожен є організатором не меншим, ніж інші.
Але, звісно, є і ветерани Bright Night. Ті, хто в цій історії беруть участь з самого початку, а всього таких здибанок було дванадцять. Люди, які вже не вперше беруть участь в цій історії, мають певні відпрацьовані моделі поведінки й краще орієнтуються в процесах, тому здебільшого вони беруть на себе інфраструктурні питання та комунікацію. Хоча цей умовний бар’єр між ветеранами та неофітами не сильно важить, адже кожен ентузіаст може стати одним з нових “лідерів” одразу та взяти на себе певну роль по підготовці.
Загалом, головна ціль — добряче відпочити та отримати певний досвід. Ніхто не ставить цілі внести якийсь глобальний внесок у розвиток людства, абощо. Але ефект Bright Night набагато далекосяжніший, ніж може здатися при поверхневому погляді.
Так склалося, що настрій та атмосфера краще, коли люди бачать результат свого внеску та дійсно вкладаються. Якщо люди щось створюють разом, то ні в кого немає судження з точки зору “подобається-не подобається”, тому що як ти зробив, так і є. І якщо щось пішло не так, то це в тому числі і твоя відповідальність. Люди по-справжньому починають відчувати в собі творчу силу, коли дійсно на рівні з усіма відчувають причетність до процесу. Це й створює атмосферу єднання.
Як називають його самі “брайт найтовці” — це пікнік, який є подарунком для друзів та для друзів друзів. Саме з таким підходом формувалася концепція події протягом існування цього формату. Це проєкт без жодного натяку на комерцію. Він ніколи не намагався продати можливість доєднатися.
Суть у тому, що такий підхід змінює ставлення учасників до власної участі — немає розділу на відвідувачів та організаторів. Кожна людина, яка долучається, є творцем події. Сам Bright Night як проєкт нікому не належить. Анархія? Комунізм? Ні, просто гармонійний устрій взаємин між людьми, коли всі розуміють, що від кожного залежить як відбудеться подія.
Вірніше буде сказати, що Bright Night — це в першу чергу спільнота. Bright Night постійно проходить трансформації, адже склад учасників кожен рік змінюється, і через це змінюється наповнення. Ніяких особливо обмежень по тому, що можна створювати на фестивалі, ніколи не було, тож хід подій залишається непередбачуваним для всіх без винятку.
Мабуть, єдиний сталий елемент формату — це те, що фестиваль будується протягом дня, із заходом сонця починається активний “розважальний” етап, після якого зранку всі починають прибирати місцевість та покидають її. Яскрава історія на одну добу. Кожного разу — нова локація.
Чи рекламується цей захід? Відкрито — ні. Після негативного досвіду, коли люди “зовні” приїхали на Bright Night з користувальницьким настроєм, було вирішено покластися повністю на органічний розвиток. Жодної маркетингової кампанії на невідому публіку.
То яким чином люди дізнаються про цю подію? Від знайомих. Якими каналами відбувається комунікація? Основний активний канал — це закритий чат в Телеграмі. Таким чином підтримується сприйняття, що кожен є організатором не меншим, ніж інші.
Але, звісно, є і ветерани Bright Night. Ті, хто в цій історії беруть участь з самого початку, а всього таких здибанок було дванадцять. Люди, які вже не вперше беруть участь в цій історії, мають певні відпрацьовані моделі поведінки й краще орієнтуються в процесах, тому здебільшого вони беруть на себе інфраструктурні питання та комунікацію. Хоча цей умовний бар’єр між ветеранами та неофітами не сильно важить, адже кожен ентузіаст може стати одним з нових “лідерів” одразу та взяти на себе певну роль по підготовці.
Загалом, головна ціль — добряче відпочити та отримати певний досвід. Ніхто не ставить цілі внести якийсь глобальний внесок у розвиток людства, абощо. Але ефект Bright Night набагато далекосяжніший, ніж може здатися при поверхневому погляді.
Так склалося, що настрій та атмосфера краще, коли люди бачать результат свого внеску та дійсно вкладаються. Якщо люди щось створюють разом, то ні в кого немає судження з точки зору “подобається-не подобається”, тому що як ти зробив, так і є. І якщо щось пішло не так, то це в тому числі і твоя відповідальність. Люди по-справжньому починають відчувати в собі творчу силу, коли дійсно на рівні з усіма відчувають причетність до процесу. Це й створює атмосферу єднання.
Я звернувся до людини, яка стоїть у витоку цієї історії — Саші Мащенко. Все, що я розповідаю, засновується з його слів та мого власного досвіду.
— Якщо стосовно мене, через те, що я один з таких самих матьорих ветеранів, які були на всіх дванадцяти Брайтах, а вже мало дуже залишилося людей, які були на всіх дванадцяти… — казав Саша під час нашого зідзвону, — До мене є ставлення в цій спільноті, як до такого ось ветерана, через що інколи люди спочатку думають, що я організатор. Хоча, взагалі, не я організатор — всі організатори. У мене немає такої окремої ролі. На перших пікніках вона, можливо, таки в якійсь мірі була, тому що ми Брайт плюс-мінус більше проєктували, більше продумували організацію. А потім відпрацювався шаблон, який можна мультиплікувати, тож ти по суті просто роздаєш ролі виконавців певних задач. Незалежно від того, хто це буде робити, потрібно пройти базові чекпоінти, щоб таку тусовку зробити.
— Тобто певний менеджмент таки є? — спитав я.
— Він є, звичайно. Але немає “оргкомітету”, немає статусу, скажімо, немає ієрархії якоїсь. Немає підлеглих, які повинні щось виконувати. Тому менеджмент, скоріше, крутиться довкола комунікації. І в мене в цьому ком'юніті одна з ролей, яка називається «збирач слухів». Вона заключається в тому, що коли я чую достатню кількість слухів про те, що буде Bright Night, то я їх починаю передавати іншим людям, і тоді починає збиратися критична маса. Хоча я ніколи не визначаю сам, коли він буде, що це буде й таке інше. Просто люди, які знають, як це робиться, починають говорити про те, що було б прикольно... Потім я чую таке саме від інших, і я кажу: “О, а ті теж вже згадували”. І воно умовно якось конденсується в те, що починається підготовка.
— А як обирається дата та локація?
— Кожного року, коли Bright Night проводиться, з'являється ядро людей, яким хочеться вже копати. Починають про це говорити. І коли я з ними спілкуюся, то вони в тому числі починають фантазувати, що було б прикольно зробити в той чи інший день. Від якогось ядра людей, які виявляють в конкретному сезоні ініціативу, йде основний посил, коли та де було б прикольно зібратися. Тобто немає протоколу, як це визначається. Це визначається, коли хочеться достатній кількості людей.
— Я пам'ятаю, що, запрошуючи людей, прийнято казати: “Гайда копати!” — згадав я.
— Точно, є така формула. Лопата взагалі є одним з символів Bright Night. І це, до речі, такий ритуальний протокол, який потрібен для того, щоб людям краще було пояснити як працює Брайт. Всім, хто є частиною спільноти, ми пропонували таку формулу, щоб вони своїх знайомих запрошували в форматі: “А давайте покопаємо на вихідних”. Щоб це не було запрошенням по типу: “А давайте поїдемо подивимось на прикольну штуку”. Це один з базових фільтрів, щоб людина відчувала, що вона до чогось долучається, у щось має вкластися. Якщо в неї немає настрою наразі в такому форматі бути, то вона може відсіятися на ранній стадії. Насправді, зрозуміло, що не завжди є необхідність прямо впахувати на Брайті, але це одна з механік, щоб люди разом попрацювали і відчули свою причетність. І ось коли вже є критична маса, є плюс-мінус бажання у всіх щось робити, то в якомусь спільному чатіку люди починають це обговорювати, і воно починає вже визрівати в якусь конкретику.
— І цей чат розширюється кожен рік, вірно? І все більше людей одразу дізнається про це.
— Так, і в цьому чаті все бачать люди, які вже були на Брайтах, і вони самі для себе рішення приймають — брати участь чи не брати.
— І вони самі можуть додавати людей в цей чат, своїх друзів? — спитав я.
— Так, насправді, друзі запрошують своїх друзів. В цьому немає обмеження. Єдине що — ми домовляємося в цьому ком'юніті, що якщо ти когось запрошуєш, то ти маєш подбати про те, щоб людина розуміла, куди вона їде. Подбати про те, щоб вона була там в контексті. Щоб люди розуміли свою відповідальність щодо того, кого вони запрошують. Ну, а таких якихось окремих правил більше й немає. Це і є фільтр для того, щоб не відбулось якогось радикального розшарування, або хтось токсичний не потрапив, бо дуже важко адмініструвати токсичність у великій спільноті. У нас немає окремої функції охорони або ще когось.
— То вибір локації відбувається в тому чаті?
— Так, зазвичай в чатіку починаються обговорення. Хтось згадує: “О, я знаю таку кльову тєму, там було б прикольно”, і накидують якісь варіанти. — відповів Саша. — Як правило, це ті локації, де вони бували й помітили, що це потенційно може бути цікава історія. Або читали десь.
— І це ж спочатку збираються на дослідження, тобто на таку собі експедицію перед самим фестивалем. — сказав я.
— Є умовна вилазка, яка називається розвідкою. Вона робиться для того, щоб пересвідчитися, що там вистачить місця для тієї орієнтовної кількості бажаючих та що вона взагалі підходить під Брайт. Основна, як правило, вимога — це те, щоб нікому не заважати, бо це шумна подія. Бажано, щоб була водойма, бо це влітку відбувається, і кльово, коли там є можливість купатися. Тобто головне, щоб це було приємне місце, де ти нікому не будеш заважати. Хоча, зрозуміло, в Україні таких місць все менше і менше лишається. Кудись забуритися натовпом у пару сотень людей, щоб тебе ніхто не помітив, іноді достатньо важко. В історії були Брайти, коли поблизу по сусідству були люди, які відпочивали. Як правило, це заважало. В ідеалі це має бути якесь місце, де поряд — плюс-мінус кілометр — нікого немає.
— Які вже локації були в історії Брайту? — спитав я.
— Більша кількість була під Полтавою. Було декілька Брайтів на Ворсклі. У нас є таке селище Буланове, і там дуже мілка річка та дубовий ліс. Потім була схожа локація Головач, теж Полтавська область. Ті, що були поряд з Кременчуком — це Півіха. Острів був на водосховищі. Орбіта була з іншої сторони — то вже Черкаська область.
— Ще ж Одеська область була. — сказав я, згадуючи свій перший досвід Брайту ще десь у 2009 році.
— Так, ще два було на морі.
— Я так розумію спільнота Bright Night — це здебільшого люди з Полтави та Кременчука?
— В основному так. По-перше, легше людям підірватися, коли це недалеко від місця, де вони базуються. Також є люди з Києва, і якийсь час були з Одеси теж, бо він проходив там два роки біля моря у Грибівці. Воно ж розширюється за рахунок знайомих, і тут в нашій області ком'юніті легше зростає, бо тут вже є розсада для нього. Хоча обмежень, звичайно, ніяких немає, і якщо Брайт буде виходити географічно в інше місце, то добре.
— Виник він під Полтавою, вірно? Можеш розповісти історію про те, як він виник? — спитав я.
Саша розказав про першу тусовку, яка була доволі проста по задумці — колонки від комп’ютера, підключені до акумулятора автомобіля, та стрибки у воду з надувної камери. Вечірка планувалася на людей так двадцять. Було це десь у 2005-2007 році — точного року він не згадав. У результаті долучилося більше учасників, ніж очікувалося. Приїхала людина зі звуком на пів кіловата. Була якась банда паркурщиків, які, окрім того, щоб стрибати, любили й будувати. Вийшов непоганий івент, і згодом історія Bright Night продовжилася. Накопичувалася матеріальна база, яка, по словам Саші, нікому не належить, а просто зберігається в різних гаражах. Люди закуповували всяке для реалізації певних ідей в контексті фесту, і на початку головним надбанням став комплект звуку та генератори.
— Після того, як ми провели Bright Night десь три рази, ми вперше дізналися про те, що існує Burning Man. І ми тоді зрозуміли, що концепція Burning Man і те, як він з'явився, у багато в чому збігається з Bright Night… — Саша задумався, — А, ні, я згадав. Ідея виникла, насправді, коли ми на пікніку вмикали The Doors. Це була така тусовка, коли ми просто в лісі танцювали під музику з машини. І ось там, де було вогнище і був «Come on, baby, light my fire», всі зрозуміли, що треба це повторити вже в масштабі. У Burning Man був схожий момент, коли вони спалювали чучело на пляжі і зрозуміли, що з цього можна зробити подію. І там багато в чому філософія фестивалю схоже розвивалася. І тому, по міру того, як він ріс, людям хотілося зробити щось більш масштабне.
Я звернувся до людини, яка стоїть у витоку цієї історії — Саші Мащенко. Все, що я розповідаю, засновується з його слів та мого власного досвіду.
— Якщо стосовно мене, через те, що я один з таких самих матьорих ветеранів, які були на всіх дванадцяти Брайтах, а вже мало дуже залишилося людей, які були на всіх дванадцяти… — казав Саша під час нашого зідзвону, — До мене є ставлення в цій спільноті, як до такого ось ветерана, через що інколи люди спочатку думають, що я організатор. Хоча, взагалі, не я організатор — всі організатори. У мене немає такої окремої ролі. На перших пікніках вона, можливо, таки в якійсь мірі була, тому що ми Брайт плюс-мінус більше проєктували, більше продумували організацію. А потім відпрацювався шаблон, який можна мультиплікувати, тож ти по суті просто роздаєш ролі виконавців певних задач. Незалежно від того, хто це буде робити, потрібно пройти базові чекпоінти, щоб таку тусовку зробити.
— Тобто певний менеджмент таки є? — спитав я.
— Він є, звичайно. Але немає “оргкомітету”, немає статусу, скажімо, немає ієрархії якоїсь. Немає підлеглих, які повинні щось виконувати. Тому менеджмент, скоріше, крутиться довкола комунікації. І в мене в цьому ком'юніті одна з ролей, яка називається «збирач слухів». Вона заключається в тому, що коли я чую достатню кількість слухів про те, що буде Bright Night, то я їх починаю передавати іншим людям, і тоді починає збиратися критична маса. Хоча я ніколи не визначаю сам, коли він буде, що це буде й таке інше. Просто люди, які знають, як це робиться, починають говорити про те, що було б прикольно... Потім я чую таке саме від інших, і я кажу: “О, а ті теж вже згадували”. І воно умовно якось конденсується в те, що починається підготовка.
— А як обирається дата та локація?
— Кожного року, коли Bright Night проводиться, з'являється ядро людей, яким хочеться вже копати. Починають про це говорити. І коли я з ними спілкуюся, то вони в тому числі починають фантазувати, що було б прикольно зробити в той чи інший день. Від якогось ядра людей, які виявляють в конкретному сезоні ініціативу, йде основний посил, коли та де було б прикольно зібратися. Тобто немає протоколу, як це визначається. Це визначається, коли хочеться достатній кількості людей.
— Я пам'ятаю, що, запрошуючи людей, прийнято казати: “Гайда копати!” — згадав я.
— Точно, є така формула. Лопата взагалі є одним з символів Bright Night. І це, до речі, такий ритуальний протокол, який потрібен для того, щоб людям краще було пояснити як працює Брайт. Всім, хто є частиною спільноти, ми пропонували таку формулу, щоб вони своїх знайомих запрошували в форматі: “А давайте покопаємо на вихідних”. Щоб це не було запрошенням по типу: “А давайте поїдемо подивимось на прикольну штуку”. Це один з базових фільтрів, щоб людина відчувала, що вона до чогось долучається, у щось має вкластися. Якщо в неї немає настрою наразі в такому форматі бути, то вона може відсіятися на ранній стадії. Насправді, зрозуміло, що не завжди є необхідність прямо впахувати на Брайті, але це одна з механік, щоб люди разом попрацювали і відчули свою причетність. І ось коли вже є критична маса, є плюс-мінус бажання у всіх щось робити, то в якомусь спільному чатіку люди починають це обговорювати, і воно починає вже визрівати в якусь конкретику.
— І цей чат розширюється кожен рік, вірно? І все більше людей одразу дізнається про це.
— Так, і в цьому чаті все бачать люди, які вже були на Брайтах, і вони самі для себе рішення приймають — брати участь чи не брати.
— І вони самі можуть додавати людей в цей чат, своїх друзів? — спитав я.
— Так, насправді, друзі запрошують своїх друзів. В цьому немає обмеження. Єдине що — ми домовляємося в цьому ком'юніті, що якщо ти когось запрошуєш, то ти маєш подбати про те, щоб людина розуміла, куди вона їде. Подбати про те, щоб вона була там в контексті. Щоб люди розуміли свою відповідальність щодо того, кого вони запрошують. Ну, а таких якихось окремих правил більше й немає. Це і є фільтр для того, щоб не відбулось якогось радикального розшарування, або хтось токсичний не потрапив, бо дуже важко адмініструвати токсичність у великій спільноті. У нас немає окремої функції охорони або ще когось.
— То вибір локації відбувається в тому чаті?
— Так, зазвичай в чатіку починаються обговорення. Хтось згадує: “О, я знаю таку кльову тєму, там було б прикольно”, і накидують якісь варіанти. — відповів Саша. — Як правило, це ті локації, де вони бували й помітили, що це потенційно може бути цікава історія. Або читали десь.
— І це ж спочатку збираються на дослідження, тобто на таку собі експедицію перед самим фестивалем. — сказав я.
— Є умовна вилазка, яка називається розвідкою. Вона робиться для того, щоб пересвідчитися, що там вистачить місця для тієї орієнтовної кількості бажаючих та що вона взагалі підходить під Брайт. Основна, як правило, вимога — це те, щоб нікому не заважати, бо це шумна подія. Бажано, щоб була водойма, бо це влітку відбувається, і кльово, коли там є можливість купатися. Тобто головне, щоб це було приємне місце, де ти нікому не будеш заважати. Хоча, зрозуміло, в Україні таких місць все менше і менше лишається. Кудись забуритися натовпом у пару сотень людей, щоб тебе ніхто не помітив, іноді достатньо важко. В історії були Брайти, коли поблизу по сусідству були люди, які відпочивали. Як правило, це заважало. В ідеалі це має бути якесь місце, де поряд — плюс-мінус кілометр — нікого немає.
— Які вже локації були в історії Брайту? — спитав я.
— Більша кількість була під Полтавою. Було декілька Брайтів на Ворсклі. У нас є таке селище Буланове, і там дуже мілка річка та дубовий ліс. Потім була схожа локація Головач, теж Полтавська область. Ті, що були поряд з Кременчуком — це Півіха. Острів був на водосховищі. Орбіта була з іншої сторони — то вже Черкаська область.
— Ще ж Одеська область була. — сказав я, згадуючи свій перший досвід Брайту ще десь у 2009 році.
— Так, ще два було на морі.
— Я так розумію спільнота Bright Night — це здебільшого люди з Полтави та Кременчука?
— В основному так. По-перше, легше людям підірватися, коли це недалеко від місця, де вони базуються. Також є люди з Києва, і якийсь час були з Одеси теж, бо він проходив там два роки біля моря у Грибівці. Воно ж розширюється за рахунок знайомих, і тут в нашій області ком'юніті легше зростає, бо тут вже є розсада для нього. Хоча обмежень, звичайно, ніяких немає, і якщо Брайт буде виходити географічно в інше місце, то добре.
— Виник він під Полтавою, вірно? Можеш розповісти історію про те, як він виник? — спитав я.
Саша розказав про першу тусовку, яка була доволі проста по задумці — колонки від комп’ютера, підключені до акумулятора автомобіля, та стрибки у воду з надувної камери. Вечірка планувалася на людей так двадцять. Було це десь у 2005-2007 році — точного року він не згадав. У результаті долучилося більше учасників, ніж очікувалося. Приїхала людина зі звуком на пів кіловата. Була якась банда паркурщиків, які, окрім того, щоб стрибати, любили й будувати. Вийшов непоганий івент, і згодом історія Bright Night продовжилася. Накопичувалася матеріальна база, яка, по словам Саші, нікому не належить, а просто зберігається в різних гаражах. Люди закуповували всяке для реалізації певних ідей в контексті фесту, і на початку головним надбанням став комплект звуку та генератори.
— Після того, як ми провели Bright Night десь три рази, ми вперше дізналися про те, що існує Burning Man. І ми тоді зрозуміли, що концепція Burning Man і те, як він з'явився, у багато в чому збігається з Bright Night… — Саша задумався, — А, ні, я згадав. Ідея виникла, насправді, коли ми на пікніку вмикали The Doors. Це була така тусовка, коли ми просто в лісі танцювали під музику з машини. І ось там, де було вогнище і був «Come on, baby, light my fire», всі зрозуміли, що треба це повторити вже в масштабі. У Burning Man був схожий момент, коли вони спалювали чучело на пляжі і зрозуміли, що з цього можна зробити подію. І там багато в чому філософія фестивалю схоже розвивалася. І тому, по міру того, як він ріс, людям хотілося зробити щось більш масштабне.
Участь в Bright Night безкоштовна. Люди вкладали гроші в свою участь у ньому добровільно — хтось робив інсталяцію, хтось готував їжу або створював бар, хтось проводив певні активності. Як каже Саша — це як подарунок. Але по суті єдине, що дійсно є необхідним мінімумом — це дістатися місця фестивалю. І бажано бути на автономі, тобто мати свої запаси їжі й води та своє місце для ночівлі. Але й з цим зазвичай проблем не буває — люди радо діляться їжею один з одним, та й також є централізовані запаси води в каністрах.
Унікальним феноменом Брайту є самоорганізація. Люди діляться в чаті своїми ідеями, самі створюють команди, самі знаходять ресурси та реалізовують ці задуми. Навіть трансфер централізують — роблять так, щоб ті, хто не має власного транспорту, могли також доїхати. Якщо треба розуміти кількість людей (як було, наприклад, з трансфером на човні під час Брайту на острові), хтось бере на себе створення таблиці з реєстраціями. Це також потрібно, щоб розрахувати орієнтовну кількість сміття, яке треба буде вивезти.
— З інсталяцій та споруд лишалися тільки ті, які повністю були зроблені з натуральних матеріалів та не шкодили зовнішньому вигляду місця, в якому проводився Брайт. — продовжував Саша, — Як правило, все розбирається. Весь поліпропілен повністю знімається та вивозиться. І в тому числі були такі локації, які вже до нас були засмічені сильно. Ми робили прибирання, і навіть замовляли трактори, щоб вивозити сміття. Ще були окремі суботники. Тобто Брайт додатково перетворювався на еко-акцію.
— Які взагалі ініціативи людей найбільше запам'яталися? Інсталяції, які створювалися, чи… Можливо є якісь цікаві приклади? — спитав я.
— Та їх дуже багато було. Прикольно, що долучалися люди різних вподобань і різних професій. Були люди, яким було прикольно робити якісь арт-інсталяції, наприклад, скульптурні. Були люди, які дотичні до музики, і вони створювали звуковий супровід. Були люди, які дотичні до більш утилітарних речей, інженерних, і вони в тому числі створювали частину інфраструктури. Були туристи та спортсмени, яким було прикольно робити якісь спортивні стенди, локації, забавки.
Саша розповів історію випадкової фірмової знахідки. На другий Брайт, з яким була перша та остання спроба розрекламувати цю подію, приїхало багато незнайомих людей, які не дуже розуміли суть цієї історії. Ту тусовку врятувала гроза. Тих, хто просто хотів пиячити, посадили на маршрутку, щоб вони могли “врятуватися”, а інші “справжні” брайтовці залишилися. Тоді в них була тоненька легка плівка для того, щоб під час дощу можна було накрити апаратуру. Її почало розривати вітром, і вона почала перетворюватися на довгі, химерні “прапори”. Як каже Саша, це вже був сам по собі арт-об’єкт. Потім ця плівка експлуатувалася ще в багатьох інсталяціях.
Участь в Bright Night безкоштовна. Люди вкладали гроші в свою участь у ньому добровільно — хтось робив інсталяцію, хтось готував їжу або створював бар, хтось проводив певні активності. Як каже Саша — це як подарунок. Але по суті єдине, що дійсно є необхідним мінімумом — це дістатися місця фестивалю. І бажано бути на автономі, тобто мати свої запаси їжі й води та своє місце для ночівлі. Але й з цим зазвичай проблем не буває — люди радо діляться їжею один з одним, та й також є централізовані запаси води в каністрах.
Унікальним феноменом Брайту є самоорганізація. Люди діляться в чаті своїми ідеями, самі створюють команди, самі знаходять ресурси та реалізовують ці задуми. Навіть трансфер централізують — роблять так, щоб ті, хто не має власного транспорту, могли також доїхати. Якщо треба розуміти кількість людей (як було, наприклад, з трансфером на човні під час Брайту на острові), хтось бере на себе створення таблиці з реєстраціями. Це також потрібно, щоб розрахувати орієнтовну кількість сміття, яке треба буде вивезти.
— З інсталяцій та споруд лишалися тільки ті, які повністю були зроблені з натуральних матеріалів та не шкодили зовнішньому вигляду місця, в якому проводився Брайт. — продовжував Саша, — Як правило, все розбирається. Весь поліпропілен повністю знімається та вивозиться. І в тому числі були такі локації, які вже до нас були засмічені сильно. Ми робили прибирання, і навіть замовляли трактори, щоб вивозити сміття. Ще були окремі суботники. Тобто Брайт додатково перетворювався на еко-акцію.
— Які взагалі ініціативи людей найбільше запам'яталися? Інсталяції, які створювалися, чи… Можливо є якісь цікаві приклади? — спитав я.
— Та їх дуже багато було. Прикольно, що долучалися люди різних вподобань і різних професій. Були люди, яким було прикольно робити якісь арт-інсталяції, наприклад, скульптурні. Були люди, які дотичні до музики, і вони створювали звуковий супровід. Були люди, які дотичні до більш утилітарних речей, інженерних, і вони в тому числі створювали частину інфраструктури. Були туристи та спортсмени, яким було прикольно робити якісь спортивні стенди, локації, забавки.
Саша розповів історію випадкової фірмової знахідки. На другий Брайт, з яким була перша та остання спроба розрекламувати цю подію, приїхало багато незнайомих людей, які не дуже розуміли суть цієї історії. Ту тусовку врятувала гроза. Тих, хто просто хотів пиячити, посадили на маршрутку, щоб вони могли “врятуватися”, а інші “справжні” брайтовці залишилися. Тоді в них була тоненька легка плівка для того, щоб під час дощу можна було накрити апаратуру. Її почало розривати вітром, і вона почала перетворюватися на довгі, химерні “прапори”. Як каже Саша, це вже був сам по собі арт-об’єкт. Потім ця плівка експлуатувалася ще в багатьох інсталяціях.
— Наприклад, таким собі апофеозом був Брайт у Кіровоградській області. Там зробили тарзанку — прямо таку мега-тарзанку над кар'єром. Заради неї довелося перекинути опорний трос через весь кар'єр на 200 метрів. Тобто зробили це там, де немає дерев. І це, звісно, фантастична конструкція вийшла. Таких різних штук було багато.
— Наприклад, таким собі апофеозом був Брайт у Кіровоградській області. Там зробили тарзанку — прямо таку мега-тарзанку над кар'єром. Заради неї довелося перекинути опорний трос через весь кар'єр на 200 метрів. Тобто зробили це там, де немає дерев. І це, звісно, фантастична конструкція вийшла. Таких різних штук було багато.
— І які надалі плани? Як зараз у воєнний час? — спитав я.
— Під час війни Брайт не проводиться. Ком'юніті фактично перетворилося на волонтерську спільноту, бо люди по своєму характеру якраз такі, що майже всі десь волонтерять. Якщо, звісно, не служать. Відповідно, цей весь нетворк використовують у волонтерських цілях. Зрозуміло, що поки йде війна, то робити подію чисто для вражень і відпочинку ніхто там не вважає правильним настільки, щоб цьому можна було віддатися повністю. А підлаштовувати його формат, мабуть, немає змоги. Тому що, знаєш, немає якогось оргкомітету, який би над цим працював.
Згадалося постійне питання воєнної доби: “Чи це на часі?”
— Брайт – це дуже еволюційна річ, і він сам розвивається, сам еволюціонує. Йому змінитися докорінно важко, тому йому легше, мабуть, перечекати, накопичити сили і енергію до перемоги. Потім вже зібратися і нормально покопати. Я думаю, що повноцінно Брайт пройде, коли буде перемога. Десь останні чутки були, що, мабуть, в Чорнобаївці. — Саша засміявся, — Ну, насправді, я думаю, що буде де покопати й там, де не заміновано.
— Ти мені відповів тоді, коли я звернувся до тебе з пропозицією написати статтю, що буде класно, якщо ми напишемо про Bright Night і ним потенційно зацікавляться нові люди. — згадав я.
— Так, так. Слухай, однозначно, якщо людям цікавий такий формат, то вони цікаві Брайту в тому числі. Тому що це ж подарунок один одному. Також, вже дивлячись на моделі фестивалів, які є великими, ми думали про те, що є якась критична маса, за якою такий івент має трошки більше дбати про інфраструктуру. Можливо, на якомусь етапі у події мав би з'являтися оргкомітет, який просто робитиме рутинні речі і буде платформою, довкола якої це все розвиватиметься.
Прямо до оргкомітету історія не дісталася, в принципі вистачає тих напрацювань, які були. І комерціалізувати його точно бажання не було ніколи. Є непогані комерційні проєкти, які окупні та які за рахунок того, що беруть гроші, роблять класний сервіс. Але тут просто інша модель. Її розвернути — це вже буде інший івент. Люди з досвідом Брайту можуть робити інші події в різних форматах, але сам Брайт перетворити на комерційний проєкт не вийде, бо він фактично розчинить тоді цю історію.
— І які надалі плани? Як зараз у воєнний час? — спитав я.
— Під час війни Брайт не проводиться. Ком'юніті фактично перетворилося на волонтерську спільноту, бо люди по своєму характеру якраз такі, що майже всі десь волонтерять. Якщо, звісно, не служать. Відповідно, цей весь нетворк використовують у волонтерських цілях. Зрозуміло, що поки йде війна, то робити подію чисто для вражень і відпочинку ніхто там не вважає правильним настільки, щоб цьому можна було віддатися повністю. А підлаштовувати його формат, мабуть, немає змоги. Тому що, знаєш, немає якогось оргкомітету, який би над цим працював.
Згадалося постійне питання воєнної доби: “Чи це на часі?”
— Брайт – це дуже еволюційна річ, і він сам розвивається, сам еволюціонує. Йому змінитися докорінно важко, тому йому легше, мабуть, перечекати, накопичити сили і енергію до перемоги. Потім вже зібратися і нормально покопати. Я думаю, що повноцінно Брайт пройде, коли буде перемога. Десь останні чутки були, що, мабуть, в Чорнобаївці. — Саша засміявся, — Ну, насправді, я думаю, що буде де покопати й там, де не заміновано.
— Ти мені відповів тоді, коли я звернувся до тебе з пропозицією написати статтю, що буде класно, якщо ми напишемо про Bright Night і ним потенційно зацікавляться нові люди. — згадав я.
— Так, так. Слухай, однозначно, якщо людям цікавий такий формат, то вони цікаві Брайту в тому числі. Тому що це ж подарунок один одному. Також, вже дивлячись на моделі фестивалів, які є великими, ми думали про те, що є якась критична маса, за якою такий івент має трошки більше дбати про інфраструктуру. Можливо, на якомусь етапі у події мав би з'являтися оргкомітет, який просто робитиме рутинні речі і буде платформою, довкола якої це все розвиватиметься.
Прямо до оргкомітету історія не дісталася, в принципі вистачає тих напрацювань, які були. І комерціалізувати його точно бажання не було ніколи. Є непогані комерційні проєкти, які окупні та які за рахунок того, що беруть гроші, роблять класний сервіс. Але тут просто інша модель. Її розвернути — це вже буде інший івент. Люди з досвідом Брайту можуть робити інші події в різних форматах, але сам Брайт перетворити на комерційний проєкт не вийде, бо він фактично розчинить тоді цю історію.
— А як з Burning Man тоді? Він ж по суті перевтілився. Тобто цю сутність свою умовно зберіг, але став комерцією. — зазначив я.
— Він не комерційний. Насправді, Bright Night теж еволюційно йде, скоріше всього, в цю сторону. Burning Man не заробляє як Burning Man. У нього немає цілі заробити прибуток. У нього є видаткова частина у вигляді оргкомітету, якому треба платити зарплату. Просто через те, що є дуже велика кількість питань, якщо ситуативно збирати кожен раз нову команду волонтерів, це буде неефективно. При їхньому розмірі логічно тримати людей, які знають повністю документацію фестивалю, у яких налагоджені зв'язки. Я думаю, що на їхньому рівні це є питанням навіть просто дозволів роботи з легальною стороною, з усіма органами безпеки і всім іншим. В принципі, у будь-якого івенту, який росте, ці питання стоять. Але Burning Man все одно некомерційний, тому що він не дозволить умовну палатку з пивом. Він не заробляє на продажах. У нього теж в філософії є відсутність обігу грошей на фестивалі.
І, насправді, бізнес-модель Burning Man заключається в нетворку. Ми побачили це на досвіді Bright Night. Тому що ти в такому ком'юніті часто зустрічаєш людей, з якими ти надалі можеш, наприклад, робити бізнес. У тебе немає прямого прибутку з фестивалю, але в тебе є інколи бізнесовий вплив. І Burning Man, насправді, багато в чому на це націлений, особливо враховуючи його розмір та локацію. Велика кількість учасників, які дотичні до різних великих компаній. Це ком'юніті, яке відкриває тобі двері. Скажімо, для Bright Night, з точки зору бізнесової складової, ближчою всього є така історія. Це не самоціль. Воно просто так само собою відбуваються. Ми помічали, що в нас є приклади реальних бізнесів, які повиростали з Брайту. Тому немає цілі на ньому заробляти гроші. Є тільки ціль це зберегти і якось тримати в порядку. Ми розуміємо, що дуже багато людей вкладають в цей фестиваль набагато більше, ніж вони б заплатили за квиток. У такому форматі він з точки зору собівартості ще більше витрат покриває. Ось така історія.
Декілька секунд мовчання.
— Клас. Я думаю, насправді, питань від мене більше немає. — сказав я. — Історія склалася. Дуже круто. Дякую, що таке існує. Тобі, вам…
— І тобі дякую. До неї ж всі докладаються. Я казав, що прикольно те, що вона збирається, що не треба нікого пхати і нікому її рекламувати. Люди дуже охоче доєднуються до чогось, у що можуть вкластися. Тому що людям просто прикольно. Прикольно щось створювати. Впевнений, що ще на Брайті ми побачимося. Не знаю коли, але…
— Так, сподіваюся. Бо, по суті, історія Брайт Найту для мене відбувалася, коли я був зовсім юнаком. Свідомо якось долучитися до цієї історії так і не зміг. Тому буду радий, звісно…
Це дійсно так. Брайт тоді посадив у мені зернятко сприйняття того, як може відбуватися взаємодія між людьми. Співтворення та взаємопідтримка, в яких зберігається дещо важливе, про що чомусь доволі часто забувають — кайф від життя.
— А як з Burning Man тоді? Він ж по суті перевтілився. Тобто цю сутність свою умовно зберіг, але став комерцією. — зазначив я.
— Він не комерційний. Насправді, Bright Night теж еволюційно йде, скоріше всього, в цю сторону. Burning Man не заробляє як Burning Man. У нього немає цілі заробити прибуток. У нього є видаткова частина у вигляді оргкомітету, якому треба платити зарплату. Просто через те, що є дуже велика кількість питань, якщо ситуативно збирати кожен раз нову команду волонтерів, це буде неефективно. При їхньому розмірі логічно тримати людей, які знають повністю документацію фестивалю, у яких налагоджені зв'язки. Я думаю, що на їхньому рівні це є питанням навіть просто дозволів роботи з легальною стороною, з усіма органами безпеки і всім іншим. В принципі, у будь-якого івенту, який росте, ці питання стоять. Але Burning Man все одно некомерційний, тому що він не дозволить умовну палатку з пивом. Він не заробляє на продажах. У нього теж в філософії є відсутність обігу грошей на фестивалі.
І, насправді, бізнес-модель Burning Man заключається в нетворку. Ми побачили це на досвіді Bright Night. Тому що ти в такому ком'юніті часто зустрічаєш людей, з якими ти надалі можеш, наприклад, робити бізнес. У тебе немає прямого прибутку з фестивалю, але в тебе є інколи бізнесовий вплив. І Burning Man, насправді, багато в чому на це націлений, особливо враховуючи його розмір та локацію. Велика кількість учасників, які дотичні до різних великих компаній. Це ком'юніті, яке відкриває тобі двері. Скажімо, для Bright Night, з точки зору бізнесової складової, ближчою всього є така історія. Це не самоціль. Воно просто так само собою відбуваються. Ми помічали, що в нас є приклади реальних бізнесів, які повиростали з Брайту. Тому немає цілі на ньому заробляти гроші. Є тільки ціль це зберегти і якось тримати в порядку. Ми розуміємо, що дуже багато людей вкладають в цей фестиваль набагато більше, ніж вони б заплатили за квиток. У такому форматі він з точки зору собівартості ще більше витрат покриває. Ось така історія.
Декілька секунд мовчання.
— Клас. Я думаю, насправді, питань від мене більше немає. — сказав я. — Історія склалася. Дуже круто. Дякую, що таке існує. Тобі, вам…
— І тобі дякую. До неї ж всі докладаються. Я казав, що прикольно те, що вона збирається, що не треба нікого пхати і нікому її рекламувати. Люди дуже охоче доєднуються до чогось, у що можуть вкластися. Тому що людям просто прикольно. Прикольно щось створювати. Впевнений, що ще на Брайті ми побачимося. Не знаю коли, але…
— Так, сподіваюся. Бо, по суті, історія Брайт Найту для мене відбувалася, коли я був зовсім юнаком. Свідомо якось долучитися до цієї історії так і не зміг. Тому буду радий, звісно…
Це дійсно так. Брайт тоді посадив у мені зернятко сприйняття того, як може відбуватися взаємодія між людьми. Співтворення та взаємопідтримка, в яких зберігається дещо важливе, про що чомусь доволі часто забувають — кайф від життя.
Якось під час давнього Брайту на острові Кременчуцького водосховища, коли вже була пізня ніч та лунав цикадний гул голосів під вкрай еклектичну танцювальну музику, я сидів на березі та спостерігав за чистим небом.
Світло факелів і прожекторів та музичні баси наче спонукали доєднатися до дійства, але переконати мене в той момент їм не вдавалося. Стан просив чогось іншого. Я побачив два сап борди на березі. Хоч сьогодні був перший раз, коли я спробував на них встати, у мене виникла вкрай приманлива ідея поплисти на них до чорного водного горизонту, до тиші.
Я знайшов свого вже розвеселого дядька, якому, я був впевнений, сподобається цей задум. Він радо погодився, хоч свідомим це рішення важко назвати. Але він дійсно любив зорі.
Ми відчалили непомітно для всіх. Єгор, мій дядько, не міг приборкати рівновагу та стояв на колінах, пливучи позаду. Я ж усім єством звернувся до неба та горизонту, жваво пливучи вперед, куди подалі. Потроху музика ставала тихішою, зорі яснішими. В якийсь момент удар вітру ледь не зіштовхнув мене у воду. Я виплив достатньо далеко — вигин острову, який до цього оберігав від “морських” вітрів, вже не надавав захисту. Почав вкривати дощ, який підійшов непомітно. Потоки вітру утворювали хвилі, які потребували від мене неабиякого балансування на пластмасово-гумовій дошці. Я намагався розгледіти свого дядька позаду — його не було. Як і острову з музикою. Як і зірок.
Я хотів повернутися назад, тільки ось зорієнтуватися де це “назад” було складно. Хвилі штовхали зі сторони в сторону. У кармані лежав телефон, але злива та нестійкість не давали шансу ним скористатися. Та й що я б у нього сказав?
Навколо тільки чорнота та шум вітру й хвиль. Як екзистенційно.
На горизонті з’явилося велике сяйво. Немов маяк, він для мене став єдиним орієнтиром. Я був певен, що це сяйво йшло з ріднесенького острову, де є купа світла, людей, стійкості та можливо навіть сухої одежі. Наче у геройському фільмі, я заричав і почав щосили грести крізь хвилі в сторону цього єдиного променя. Думки та відчуття часу змилися зливою, були тільки дія і рух. Попри всю важкість, це був екстатичний стан.
Я почув перші танцювальні баси. Стала видимою форма освітленої локації Брайту. Злива трохи вщухла, як і вітер. На березі мене зустрічав натовп людей. Як виявилося, Єгор доволі швидко тоді повернувся назад на берег, кричачи мені, щоб я повертався, але я його тоді не чув, або, можливо, просто не звертав уваги. Тоді вони поставили великий прожектор, світло якого направили в море.
Мене м’яко присварили за те, що я таке “начудив”. Але всі були в стані веселості, і святкова ніч продовжувалася — здавалося, що я був єдиний, на кого ця ситуація справила хоч якесь враження.
Я побачив дівчину та хлопця, які, трохи повагавшись, взяли ці ж два сап борди та попливли в темряву водосховища. Я подумки побажав їм вдалої авантюри.
Перевдягнувшись в наметі, я вирішив не повертатися до тусовки. Лежав обличчям догори й слухав шум дощових крапель, які падали на поверхню намету. Трохи згодом дощ вщух. Почало світати. Музика зникла. Я вийшов подивитися, що відбувається. Майже всі розійшлися. Позіхаючи, я пішов до берегу та побачив, як почало виринати Сонце з водного горизонту.
Мене покликали незнайомці, які теж спостерігали за світанком поруч. Вони пригостили кавою на вогні та мармеладом. Поки я ласував цими пригощеннями, ми мовчки з ними стояли та спостерігали за цим незбагненним актом природи.
Якось під час давнього Брайту на острові Кременчуцького водосховища, коли вже була пізня ніч та лунав цикадний гул голосів під вкрай еклектичну танцювальну музику, я сидів на березі та спостерігав за чистим небом.
Світло факелів і прожекторів та музичні баси наче спонукали доєднатися до дійства, але переконати мене в той момент їм не вдавалося. Стан просив чогось іншого. Я побачив два сап борди на березі. Хоч сьогодні був перший раз, коли я спробував на них встати, у мене виникла вкрай приманлива ідея поплисти на них до чорного водного горизонту, до тиші.
Я знайшов свого вже розвеселого дядька, якому, я був впевнений, сподобається цей задум. Він радо погодився, хоч свідомим це рішення важко назвати. Але він дійсно любив зорі.
Ми відчалили непомітно для всіх. Єгор, мій дядько, не міг приборкати рівновагу та стояв на колінах, пливучи позаду. Я ж усім єством звернувся до неба та горизонту, жваво пливучи вперед, куди подалі. Потроху музика ставала тихішою, зорі яснішими. В якийсь момент удар вітру ледь не зіштовхнув мене у воду. Я виплив достатньо далеко — вигин острову, який до цього оберігав від “морських” вітрів, вже не надавав захисту. Почав вкривати дощ, який підійшов непомітно. Потоки вітру утворювали хвилі, які потребували від мене неабиякого балансування на пластмасово-гумовій дошці. Я намагався розгледіти свого дядька позаду — його не було. Як і острову з музикою. Як і зірок.
Я хотів повернутися назад, тільки ось зорієнтуватися де це “назад” було складно. Хвилі штовхали зі сторони в сторону. У кармані лежав телефон, але злива та нестійкість не давали шансу ним скористатися. Та й що я б у нього сказав?
Навколо тільки чорнота та шум вітру й хвиль. Як екзистенційно.
На горизонті з’явилося велике сяйво. Немов маяк, він для мене став єдиним орієнтиром. Я був певен, що це сяйво йшло з ріднесенького острову, де є купа світла, людей, стійкості та можливо навіть сухої одежі. Наче у геройському фільмі, я заричав і почав щосили грести крізь хвилі в сторону цього єдиного променя. Думки та відчуття часу змилися зливою, були тільки дія і рух. Попри всю важкість, це був екстатичний стан.
Я почув перші танцювальні баси. Стала видимою форма освітленої локації Брайту. Злива трохи вщухла, як і вітер. На березі мене зустрічав натовп людей. Як виявилося, Єгор доволі швидко тоді повернувся назад на берег, кричачи мені, щоб я повертався, але я його тоді не чув, або, можливо, просто не звертав уваги. Тоді вони поставили великий прожектор, світло якого направили в море.
Мене м’яко присварили за те, що я таке “начудив”. Але всі були в стані веселості, і святкова ніч продовжувалася — здавалося, що я був єдиний, на кого ця ситуація справила хоч якесь враження.
Я побачив дівчину та хлопця, які, трохи повагавшись, взяли ці ж два сап борди та попливли в темряву водосховища. Я подумки побажав їм вдалої авантюри.
Перевдягнувшись в наметі, я вирішив не повертатися до тусовки. Лежав обличчям догори й слухав шум дощових крапель, які падали на поверхню намету. Трохи згодом дощ вщух. Почало світати. Музика зникла. Я вийшов подивитися, що відбувається. Майже всі розійшлися. Позіхаючи, я пішов до берегу та побачив, як почало виринати Сонце з водного горизонту.
Мене покликали незнайомці, які теж спостерігали за світанком поруч. Вони пригостили кавою на вогні та мармеладом. Поки я ласував цими пригощеннями, ми мовчки з ними стояли та спостерігали за цим незбагненним актом природи.
Автор світлин ~ Єгор Зімін
Автор світлин ~ Єгор Зімін
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ
СЕРДИТИЙ ВІТЕР ЗАВИВА,
ДОДОЛУ ВЕРБИ ГНЕ ВИСОКІ,
ДОДОЛУ ВЕРБИ ГНЕ ВИСОКІ,
ГОРАМИ ХВИЛЮ ПІДІЙМА.
ЛЮДИ
ЛЮДИ
27 КВІТНЯ, 2024
11 хвилин
2 КВІТНЯ, 2024
5 хвилин
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа,
Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.