Повернутися назад
АПЕЛЬСИНОВЕ НЕПОДОБСТВО: ІСТОРІЯ ЛЕГЕНДАРНОГО КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ГУРТУ
Під час одного з недавніх інтерв’ю пан Антон Слєпаков (warнякання/ВГНВЖ), дискутуючи на тему забутого українського музичного андеграунду, сказав:
«У багатьох гуртів загублена їхня історія ... Дуже багато гуртів - вони просто канули в Лету. Наприклад, в тому ж Кременчуці питав: “А ви знаєте вашу групу культову 90-х Апельсинове Неподобство?”. Вони кажуть: “Ні, не знаємо”».
Так, тоді ми дійсно не знали, але занотували й тепер ділимося статтею про це химерне музичне та культурне явище, яке розквітало на наших теренах.
Автор статті розкриває не тільки історію гурту, але й особистість фронтмену Стаса Відлюдника, та відчиняє для нашої уваги кватирку до тодішнього культурного андеграунду Кременчука.
Ця стаття також доступна в аудіоформаті:
ВІДЛЮДНИКИ НА МОЄМУ ПОДВІР'Ї: ІСТОРІЯ ГУРТУ АПЛЬСИНОВЕ НЕПОДОБСТВО
Тож, 90-ті - тільки-но влігся пил розпаду СРСР, і люди, почавши дихати на повні груди, божеволіли як могли. Саме в цей час світом пройшла ціла хвиля інтересу до найрізноманітніших релігіозно-духовних вірувань. Не обійшла ця хвиля і Кременчук. Це ж бо навіть не жарт - ще у кінці 80-х він посідав почесне місце у списку міст з найбільшою концентрацією Свідків Єгови на квадратний метр. І, бачте, останнім надто вже був потрібен розголос, до того ж позитивний, до того ж серед молоді. Адже, самі розумієте, вулицями різні чутки ширяться. Навіть ось деякі нехороші люди стверджують, що то є секта, а це вже ні в які ворота. А як відомо, найліпший спосіб повпливати на молодь - за допомогою їхніх власних кумирів. Ось якщо би хтось з них якось став на істинний шлях. Ну, скажімо, якийсь там брудний психоделічний хіппі-рокер, який би розповів щось добре про них…
Таким ось чином пара проповідників опинилися на порозі сталінки, в ті роки бувшої буквально цитаделю андеграундної культури міста. Та й, несподівано, одним з найважливіших музичних центрів країни. Їхня ціль? Взяти інтерв'ю у місцевої легенди Стаса Відлюдника, нещодавно якраз віднайшовшого спасіння у Христі. Їхні сподівання? Ну, що він буде, розумієте, адекватним.
Ці панове точно щось знають про Бога. Але ось про якого… Стас, до речі, праворуч.
І ці сподівання виправдовували себе! Перші чотири хвилини інтерв'ю. Потім до розмов про істинного Бога якось зовсім вже безпардонно доєдналися Крішна, космічні сутності, Аллах та той факт, що Ісуса Стас стабільно називав Джізус. Далі наша ікона стилю заходився пояснювати білому як крейда інтерв'юєру значення психоделічних зображень, якими були натурально вкриті стіни та вікна квартири, філігранно жонглюючи такими суто християнськими термінами як "чакра", "Дгарма", та "аркан". Ну, а на солодке живий концерт гурту Стаса - Апєльсинового Бєзобразія - який вже тоді мав напівміфічний та культовий статус.
Мінімалістичний, "шаманський" рок; щось схоже на химерну суміш ейсід-блюзу, психоделічного пост-панку, прото-техно та Бог ще зна чого. Фоном - танець живота у виконанні однієї з багатьох дівчат, що весь час жили у Стаса, та й сам власник квартири, з індуїсько-трайбалістичною бойовою розмальовкою на обличчі, який весь час шепотів "Джізус" у мікрофон. Коротше кажучи, засвідчити Єгову в той вечір не вдалося, але ось "бєзобразій" було засвідчено якось непристойно багато. Правда, це вони ще й половини не бачили.
Хоча дивуватися було, як мінімум, безглуздо, адже проповідники добре розуміли куди вони йшли. Тоді практично будь-який кременчучанин, який цікавився хоча б чимось вічним, принаймні чув про цю квартиру та її власника. Якщо ж то було не так, це означало, що час ще не прийшов, і те знайомство було ще попереду.
Це був такий собі культурний центр, що об'єднував людей найрізноманітніших інтересів. 24/7 там жили Художники, Літератори, Актори, Музиканти, та інші люди, що бажали торкнутися тонких матерій - Х.Л.А.М. номер 2, уявіть собі. Унікальне місце, де можливо було займатися чим завгодно, і яке багатьом запам'яталося альтруїзмом - рисою, яку квартира перейняла у свого власника.
Хочеш отримати касету з музикою? Приходь коли хочеш та бери з собою порожній носій, а шлунок готуй до смачненького чаю. Хочеш касету саме Апєльсінового Бєзобразія? Тоді отримай ще й унікальну крафтову обкладинку з візуалом в стилі київського андеграунду або психоделічних мар за авторством Стаса. Це, до речі, був унікальний спосіб розповсюджувати записи, який ані до, ані після Апєльсінового Бєзобразія більше ніхто й не практикував.
Один з багатьох прикладів тих самих обкладинок
Але добре, можливо тобі не цікаві касети - тоді що? Хочеш малювати чи танцювати? То малюй чи танцюй, а ще ліпше і те, і те одразу! Можливо, бажаєш позайматися магією, почитати закляття вночі, тощо? Чудово, якраз бачив десь пару заборонених томів з цього питаннячка. А, кажеш, що тобі це все не цікаво і ти просто прийшов приємно провести час зі своєю пані? Що ж, не забудь зачинити двері. Врешті-решт, якщо бажаєш грати музику - тут цьому завжди раді! Але є одна-єдина за всю історію квартири умова: роби це професійно. Ну і старайся не лізти в одну річку двічі, шукай себе, адже це - задача та суть музиканта.
Як можете зрозуміти, квартира дійсно нагадувала таку собі комуну. І не дивно, що подібне місце приваблювало прогресивну молодь, та й не тільки. Поки за вікном панувала сірість типового пост-радянського міста, а вулицями курсували зграї скінхедів чи алкоголіків, в такого типу квартирах вирувало життя, фарби, емоції! Вони об'єднували людей, допомагали їм рятуватися від нудьги та божевілля навколо. Як сказав очевидець тих часів, це місце було чимось на кшталт "прото-соціальної мережі".
Тим паче цю квартиру виділяла наявність самої фігури Стаса. Практично кожний знайомий з ним підкреслював, що Стас викликав якесь дивне відчуття при знайомстві. Ось дивишся на людину та розумієш: "Ох, та це ж рок-зірка! Навіть рок-стар натуральний!". Крім вкрай ексцентричного вибору одягу, сам Стас відрізнявся від сірої маси, що називається, нетиповим мисленням та добрим характером. А ще своєрідною манерою мови, яку дуже часто переймали люди, які вступали з ним в контакт - особливість, яку відмічав той же гурт Онейроїд.
До того ж Стас вмів якісно "падати на вуха" та спілкуватися про що завгодно, взагалі незалежно від того, наскільки тематика бесіди йому була, власне, знайома. Він знав як надихнути, як побачити в людині потенціал, її таланти, та посіяти те насіння, яке з часом допоможуть їм розкритися. Для багатьох він дійсно був прикладом того, як треба жити і як треба робити. Хоча спосіб життя в нього був справді, що називається, достойний рок-зірки. Він майже ніколи не працював, лише іноді підробляючи нічним сторожем. При цьому гроші він спускав виключно на музику та зовсім вже зрідка на їжу.
"Хвилинку, а що він тоді, власне, їв?" Ну, про комуну я говорив не просто так. Річ у тім, що їжу, як й інші блага, у квартиру приносили друзі та колеги Стаса. І повага до нього була настільки великою, що це саме поняття "блага" цілком включало в себе, наприклад, комп'ютер (і це в 90-ті!) та різного ступеня рідкісності літературу, особливо окультну. Так, був у житті Стаса такий період, коли наш рок-стар цікавився всілякими темненькими мистецтвами.
До речі, про комуну та обкладинки
Хоча, правду кажучи, захоплювався він практично всім, до чого міг дотягнутися, завдяки чому примудрявся водити знайомства з найрізноманітнішими групами за інтересами. Крім, хіба що, гопників. Хоча й вони його не чіпали, адже побачивши високого хлопця в жіночому одязі, що йде вулицею з десятком перснів на пальцях та наспівуючи собі щось під ніс, представники цієї соціальної категорії спочатку протирали очі, потім перезиралися, а потім спішно ретирувалися від біди подалі.
Єдиним моментом було те, що з усього виру своїх захоплень, як через роки помічали знайомі Стаса, він по-справжньому глибоко не захоплювався нічим. Точніше, майже нічим. Було там одне таке хобі, яке для нього означало буквально все - музика. І власне саме з нею пов'язане все життя цієї людини, і саме завдяки неї його пам'ятають. Його філософія декламувала, що музика - це дзеркало душі, щось дуже особисте. Лабіринт, в якому роль музиканта - знайти себе. Музикант - професіонал, шукач і блукач, який ніколи не повинен повторювати самого себе, а рухатися лише вперед. І ці погляди дійсно знаходили відображення у творчості Відлюдника.
Взагалі, перший літописно відомий заплив Стаса в світ музики трапився 89-го року, коли в дещо віддаленому передмісті Кременчука - Сімферополі - вийшла касета "Стас Відлюдник і Брати Могильники". Життєрадісна назва, насправді, взагалі жодним чином не відображала змісту релізу, адже за нею ховався звичайний такий радянський рок. У поганому сенсі.
Власне, ось вам і Сімферополь
Через деякий час - паф! - наш герой матеріалізується в Кременчуці та починає з небаченою силою займатися творчістю. Причому, як зазначали старожили, Стас на той час переживав момент захоплення прогресивним роком з одного боку та київським андеграундом з іншого (привіт, Колезький Асесоре). А це означає що? Правильно: ускладнювати все, що можна ускладнити, а якщо ні - довести до стану, коли стане можна й теж ускладнити. При цьому тексти просто зобов'язані були бути високопоетичними творами мистецтва з парою-трійкою трактувань на кожен куплет, бажано на рядок. Є один нюанс - надворі були 90-ті, а йшлося про снг-шний рок. І Стас, на жаль, не був ні Курьохіним, ні Скрипкою.
Зате, знов-таки, він був вельми ексцентричною особистістю, яка притягувала людей як магніт і генерувала дивні, але інтригуючі ідеї. І якщо цілу купу випущених до 94-го року альбомів запам'ятав мало хто, то ось те, як Апєльсіновоє Бєзобразіє бешкетувало на концертах, відзначали практично всі.
І тут дозволю собі невеличку історичну довідку: у радянському союзі було заведено виступати або практично по стійці "струнко" - тобто суворо на своїх місцях - або з поважною та відпрацьованою акторською ходою. Це був стандарт, який настільки глибоко засів у музичну культуру країн союзу, що навіть після його розпаду музиканти, зокрема андеграундні, на певному підсвідомому рівні дотримувалися цього принципу. Але тільки не Апєльсіновоє Бєзобразіє.
Уявіть шок нещасних працівників заводів, коли вони, прийшовши до Будинку Культури насолодитися вечором приємної музики, зустрічали гурт, увесь обмальований фарбами та з макіяжем. Гурт, що грає вдягнений у, в кращому випадку, просто яскравий і дивний, а в гіршому - жіночий одяг. Гурт, що бігає по сцені, кричить і шепоче в мікрофон, грає спиною до авдиторії, і (о жах!) повністю забиває на власну програму та віддає перевагу імпровізації. Якби цього було мало - на сцені та під нею постійно танцювали якісь дівчата, причому робили це вельми зухвало. Так, світ, судячи з усього, котиться під три чорти!
Звичайно, за сучасними мірками все вищеописане - скоріше плюс, аніж мінус. Та й давайте відверто, більша частина виступів зараз має такий вигляд, але тоді... ох, тоді це було просто ні в які ворота. Це викликало нерозуміння і шок, непідробний шок. Хоча саме такої реакції Стас багато в чому й домагався. Це надавало гурту розголосу, створювало певний ореол навколо них, і вже зовсім незабаром звістка про легендарні перфоманси Апєльсінового Бєзобразія рознеслася по всій країні. Як і їхній вплив на музикантів по всій Україні та за її межами. Для розуміння: так, усі відходили від стандартів тут і там, але те, що витворяв Стас, не робив просто ніхто! Дуже швидко гурт набув практично культового статусу. Чи жарт, 96-го року вони виступали на одній сцені з тоді ще нікому невідомими прихильниками Стаса - якимись Океан Ельзи. І, так, вчинили там справжнє неподобство, яскравіше за все, що було до. Причина? Двомовна брошура фестивалю, в якій назву гурту переклали англійською як Orange Disgrace - дещо, що привело Стаса в справжній захват.
Ну ви знаєте, стандартний такий гурт
Але одними тільки перфомансами ситий не будеш - бажано ще грати хорошу музику. І в цьому плані Стас натрапив на золоту жилу. Пам'ятаєте, я згадував прог-рок? Так ось, Апєльсіновоє Бєзобразіє і самі дуже швидко усвідомили наскільки це програшний варіант і, слідуючи принципу "не працює - роби навпаки!", почали вигадувати діаметрально протилежну музику. Звісно, сама форма змінювалася разом з інтересами та уподобаннями самих учасників гурту, але приблизно до 94-го року остаточно сформувався їхній фірмовий стиль - максимально мінімалістична, наче зациклена музика, під яку легко, уявіть, танцювати. Як би дивно це не звучало, але за принципом побудови композицій Апєльсіновоє Бєзобразіє нагадувало скоріше діджей-сет, аніж живий виступ рок-гурту. Пісні, здебільшого, йшли поспіль, без пауз. А їхня циклічність, у якомусь сенсі монотонність, створювали гіпнотичний ефект. Вже дуже скоро їхню музику стали характеризувати не інакше як "шаманський рок".
До речі, і тут Стас примудрився відзначитися й стати інноватором. Звісно, у 2024 році це звучить кумедно, але знаєте чого абсолютно ніхто не здогадувався робити в 1994? Підключати педалі до басу. Фузз, фейзер, лупер, реверб - ось лише короткий список того, що використовували Апєльсіновоє Бєзобразіє. Доповнювалось це все непотребство барабанною установкою з трьох барабанів. Тарілка, бочка, том - ось вам і рецепт перемоги. Ті ж ефекти, до речі, підключалися і до мікрофона - а це, знову-таки, було справжнім ноу-хау. Більшість андеграундних гуртів тих років із захопленням відгукувалися про цю вигадку Стаса, а незабаром і самі починали займатися рівно тим самим, всіляко наслідуючи кременчуцькому Відлюднику та запитуючи його, як він узагалі до цього додумався.
Останній, щоправда, рідко міг дати виразну відповідь. Як і рідко міг виразно пояснити про що ж була та чи інша композиція та чим вона була натхненна. Хоча щось він таки відповідав, до того ж часто даючи набагато більш розгорнуту відповідь, ніж це було потрібно, але от невдача - запитай його те ж саме наступного дня, і почув би вже абсолютно нову історію.
Секрет крився, можливо, в тому, що Апєльсіновоє Бєзобразіє в якийсь момент часу стали знатно так підсаджуватися на всякого роду цікаві штуки. Точно ніхто так і не знає, але в середовищі шанувальників і тих хто знав гурт є, начебто, певний консенсус, що до 93-го року Стас та ко вкрай міцно сиділи на героїні. Це, до речі, знайшло відображення як у захопленнях Стаса - саме в той період він почав займатися чорною магією - так і в музиці - у вигляді справді темного і важкого за мірками гурту альбому "Блюз для Відьом".
Такий ось блюз для відьом
Проте до 95-го року від цього згубного захоплення "Безобразіє", ніби як, відхрестилося. Зате весь гурт пересів на молоко, виварене з марихуаною. Останнє, щоправда, чутно. Їхній найкращий, на думку більшості, альбом "Революція Джа", народжений в цьому дивовижному коктейлі та під впливом творчості Боба Марлі, побачив світ якраз у цей період.
Загалом це був пік гурту. Десь до 97-го року запал Апєльсинових став поступово згасати. Хтось виріс, хтось переїхав, а хтось захотів займатися чимось іншим. Стас же, немов прибулець, був практично непристосований до життя поза музикою. Він наполегливо продовжував гнути свою лінію, намагаючись створювати все більш і більш ексцентричні композиції. Але, по-перше, змінилася епоха. По-друге, став даватися взнаки вік - на той момент йому було вже 33 роки, і картина дорослого чоловіка, що намагався вести себе як підліток (в тому числі в повсякденному житті) банально викликала непорозуміння. До того ж його постійне бажання уникати самоповторів призвело до того, що, реалізувавши все, що він міг придумати, Стас просто став варитися в казані ідей, якими вже був пересичений. У результаті він пішов шляхом найменшого опору - зводити все в абсолют. А це, як відомо, до добра не призводить практично ніколи.
Дедалі більша ексцентрика, яка вже не дивувала; дедалі абстрактніша музика, дедалі дивніші тексти стали викликати тільки непорозуміння, а видовище лисого 40-річного чоловіка, який стрибає та кричить у мікрофон у жіночому одязі банально відштовхувало. Так історія Апельсинового Неподобства підійшла до кінця десь на початку 00-х.
І що тут сказати? Насправді сумно, що гурт не отримав тієї слави, на яку він заслуговував. Так, він був популярний у вузьких колах, але, з огляду на їхній вплив на розвиток музичної сцени України та сусідніх країн, цього замало. І мої слова не перебільшення - багато музикантів відзначали роль Апельсинового Неподобства й конкретно Стаса Шамана в їхньому житті та творчості. Багато колективів переймали ідеї, вперше реалізовані саме Стасом. Багато музикантів брали на озброєння підхід до музики й бачення Стаса. Концепт того, що музика - це магія, а музикант - чаклун. Що музика - це життя, а музикант повинен його прожити. Що тільки в музиці можна віднайти справжнього себе, і що справжня музика повинна досягати серця слухача. Ну і звичайно, практично всі, хто зіткнувся з творчістю гурту на їхньому піку захоплювалися їхніми виступами. Хоробрими для свого часу, хаотичними та привабливими. Справді, вплив Апельсинового Неподобства на сучасну українську естраду - вплив непомітний, але колосальний - складно переоцінити. Ось і я пропоную вам вшанувати пам'ять гурту, а ще краще - послухати кілька записів легендарних потворників. Хто знає, можливо на музику Апєльсінового Бєзобразія ще чекає заслужений Ренесанс.
Окреме величезне “дякую!” людині, без якої цієї статті не існувало би - Андрію Біту. Чоловіче, ти крутий! Дякую!
