Новим поглядом місто розкривається крізь своїх гостей.
У цій статті розповідається про одного виняткового візитера Кременчука - Чеда, який приїхав з виступом у тоді ще новоутворений простір «Ерцгамма».
Простір, концертна історія якого розпочалась з цього життєлюбного дивака зі Флориди.
Своєрідний мемуар автора про ті незвичні два дні та особу Чеда.
Ця стаття також доступна в аудіоформаті:
ІМПЕРЕТОР ІКС ТА ЧЕРЕПАХА-АХА
Вересневим ранком мені приходить повідомлення від мого друга та культурного спільника Назарія: «Є новина — пропозиція привозу фолк-панку зі Флориди у Кремінь». Читаю, що дехто з неочевидним ім’ям Emperor X їде з концертами в Україну. Звернення від менеджера туру: «Якщо у вас там є двіж, і ти зможеш зібрати 50 людей — ми заїдемо до вас!»
«Ось і починаємо з'являтися на мапі». І ось я вже біжу до Назарія з шу-пуером, щоб ошаліти від новин разом наживо. Ці онлайн-комунікації не надають цієї можливості, відчуваються мертво. А тут такий чудовий привід покомунікувати.
~
День концерту, 23 жовтня, п’ята ранку. Стоїмо з Назарієм на вокзалі, чекаємо гостей — Чеда (Emperor X) та Ярослава (також відомий, як Ярік), який організував цей тур. Здається, від нас трохи тхне втомою після проведення дводенного відкриття простору, де буде проходити виступ. Але думка про те, що Чед та Ярік вже об’їздили п’ять міст з концертами за останні дев'ять днів і зараз вже як дев'ять годин їдуть плацкартом з Одеси, запевнює в тому, що всі ми будемо приблизно на одній хвилі.
Як виявилося — ні. Чед при зустрічі палав енергією і, здається, вже був би готовий рушити на екскурсію містом. Поки ми йшли до мене в квартиру, яка знаходиться в п’яти хвилинах, ми з ним встигли обговорити ментальні стани на тлі війни, трагедію Амстору (і побачити її місце), його мотиви приїзду та прогнози щодо майбутнього українців і розвитку культури. Тоді виникло відчуття, що якщо б кожна людина несла собою стільки віри, то, можливо, слово «війна» вже перестало б нести собою опис сьогодення.
Коли ми прийшли додому, Чед побачив на дивані мою іграшкову черепаху на ім’я Шупа, і в нього виник новий спалах енергії. Він взяв її на руки, і з його вуст почала лунати пісня «Черепаха-аха-аха у воді сиділа-діла…» з нестримними звуками радості. «Ви ж знаєте цю пісню?» — питає Чед.
Потім він сідає за ноутбук, в якому на нього чекають робочі квести. Ярік пропонує йому піти таки спати, адже завтра (сьогодні) насичений день. Згодом Чед йде відпочивати, а Ярік каже, що він досі не може збагнути, скільки енергії в цій людині, як він може постійно гастролити, паралельно пишучи нову музику, активно комунікуючи з новими людьми, і вирішуючи робочі питання власного клубу в Берліні.
На наше питання з Назарієм як взагалі виникла ця історія з туром, Ярік розповів, що якось наткнувся на його альбом під час мандр музичною платформою Bandcamp та захопився його музикою. Він побачив, що Emperor X анонсував альбом українською «ДУЖЕ ЧУДОВЕ РІЗДВО», ще й активно підтримує Україну судячи з соціальних мереж. Ярік зв’язався з ним, плекаючи надію організувати йому концерт в Києві, на що Чед відгукнувся з бажанням здійснити повноцінний тур Україною. При цьому Чед сам оплачує собі дорогу та не бере гонорари, сподіваючись зібрати якомога більшу суму на благодійність. Здивування Яріка від такого закруту було та й залишається сильним. Ми й самі з Назарієм були здивовані, що в тій вересневій пропозиції заїхати в Кременчук з виступом та музичним майстер-класом зазначалося, що нічого оплачувати не потрібно. Ми вирішили, що увесь прибуток направимо на благодійну банку туру Emperor X.
Ранок ми зустріли чудово — сонячне проміння наповнило простір квартири, я готував вівсянку з фруктами на сніданок, а Чед та Ярік гралися з купою музичних дрібниць, які знаходились у залі. Чед спробував зіграти гімн України на пімаці (індейській флейті), після чого сказав, сміючись: «Це найгірша версія національного гімну, яку коли-небудь виконували».
Настав час прогулянки містом. Маршрут обрали нетривіальний — ми пішли по Соборній до набережної Дніпра, розповідаючи Чеду та Яріку за Кременчук і спостерігаючи за тим, як наші слова віддзеркалюються в очах гостей. Насправді, це завжди прекрасний досвід приймати гостей в рідному місті — прогулятися вже вкотре одними й тими ж вулицями, але побачити їх новим поглядом, крізь розповідь історій відчути, яку дивну історію ми тут проживаємо, і яку гарну, хоч, можливо, і наївну історію намагаємося створити.
На площі Перемоги ми бачимо дещо, що мене завжди лякало - величезного пса Патрона. Тобто лякає мене не персонаж Пса Патрона, а ці величезні костюми з вічним завмершим виразом обличчя (це ж можна назвати обличчям?), яким наче так і кортить до тебе причепитися. Але Чед та Ярік були явно в захваті, як і згодом ми з Назарієм, коли з колонки Пса Патрона почало лунати «Черепаха-аха-аха у воді сиділа-діла…» Ось Чед вже біжить до нього, а нас розриває від сміху. Ми всі були дітьми в той момент.
Плин часу вже стер з пам'яті деталі наших розмов під час тієї прогулянки. Пам’ятаю тільки відчуття свободи, яку відчуваєш завдяки подорожам, яких так бракує нині. Чед був наче свіжим повітрям, яке проникло крізь кватирку в задушливе приміщення. Цей пан має купу історій за плечима, і він був готовий ділитися ними без жодного натяку на вимушеність. Постійно в русі, Чед наштовхнув на думки про те, що якщо ми обмежені в русі зовнішньому, треба створювати історії тут, вдома. Якщо кінотеатр зачинено, час знімати власне кіно.
Згодом ми пішли в кав’ярню «Куток», де на зміні була наша подруга Ліза, яка вже декілька днів ставить музику Emperor X у закладі. І, о диво, ми зайшли туди якраз під один з треків Чеда.
Ліза попросила розписатися на постері концерту, який висів на стіні, на що Чед радо погодився. Він зазначив, що його фотографія на цій афіші рідко використовується в анонсах його виступів. На ній він дає перший концерт після того, як дивом вилікувався від раку, і його волосся ще не встигло повністю відрости після терапій. Особлива подія для нього, як і сама світлина.
Після цього ми всі сіли за стіл і кожен поринув у свої справи — Чед готувався до музичного воркшопу, який був запланований перед виступом, Ярік та Назарій робили щось серйозне за ноутбуками, а я намагався розібратися в плутаниці з реєстраціями на концерт.
У студії «ERЦGAMMA» — в місці проведення події — ми виділили десь годину на саундчек, але Чед просто підійшов до мікшеру, самостійно підмикнув свої прилади, бринькнув по струнам, і сказав: «Я готовий». Тож ми трохи могли просто почіллити та почаювати на другому ярусі студії. Влад, кулінарний алхімік, який ставив у цей день безалкогольний бар з їжею, пригощав нас різними рукотворними незвичностями. Останньою була крафтова шоколадка по секретному рецепту, після якої ми з Назарієм з приливом натхнення вирішили піти шукати каштани, щоб зробити з них кулони для гостей концерту.
Повернувшись зі сміттєвими пакетами, наповненими каштанами та осіннім листям, ми розпочали фінальний етап підготовки. Чед з Лізою експериментували, граючись з якимось маленьким чудотворним музичним пристроєм. Назарій та Ярік сверлили каштани, збираючи готові вироби на великому полотні, на якому зображений Тупак Шакур. Ми з Дашею, Санєю, та Андрієм (нас ставало все більше) малювали на них «Х» та намагались розібратися з мотузками для цих майбутніх кулонів. Обстановка була доволі неформальною. Також підготували місце для умовного фейс-контролю в коридорі, з чим нам допомогла голова спілки художників, надавши свої флуоресцентні картини та світильник. І все, ми готові (ще було купа підготовки, але не будемо псувати романтику історії).
Музичний воркшоп пройшов чудово, хоч частина музикантів, які долучилися, ледь розуміли англійську. Після воркшопу почали приходити відвідувачі концерту, яких загалом було більше сорока. Я був справді радий тому, що в понеділок на концерт нікому тут невідомого виконавця в невідомо-де зібралися люди.
Перша пісня. Емоційний сплеск. Не тільки від виконання Чеда, який сидів з гітарою на килимі та співав навмисно без мікрофону, маючи в собі силу заповнити увесь простір своїм голосом, а й в цілому від цього довготривалого моменту. Те, що він сповнений живості. Пробудження віри в те, що кордонів насправді немає, і реальність безмежно гнучка.
Друга половина концерту пройшла в повній темряві на прохання Чеда. Тільки світло від його маленького пристрою, яке підсвічувало його божевільне обличчя — обличчя людини, яка повністю віддалася музиці.
Завершилось все дійство колективним джемом разом з музиками, які прийшли на концерт. Здається, навіть Чеда трохи відлякав дикий гітарний нойз, який нерозбірно лунав від музикантів, як і частину аудиторії. Але в якийсь момент він увірвався з мікрофоном, страшно кричачи «Черепаха-аха-аха у воді сиділа-діла…», імітуючи українську через незнання слів. Тоді ще декілька людей вирішило, що варто йти й швидше. Ми ж були ошелешені — це було легендарно. Історія з черепахою досягла свого катарсису.
Наступного ранку на нас чекала дорога на Півіху. У Чеда та Яріка був нарешті день без концертів, і ми скористалися цієї можливістю. Точніше, Ярік скористався можливістю залишитися вдома відпочити та зайнятися власними справами, а ми з Назарієм, Чедом, та Дашею поїхали машиною, ознайомлюючи Чеда з українською музикою. Лунали Назарій Яремчук, Цукор Біла Смерть, Ігор Цимбровський, Валентина Гончарова, Postman та інші, можливо, не дуже очевидні артисти, але була впевненість, що Чед їх зацінить. Так і сталося.
Доїхавши до лісу гори Півіха, ми рушили далі пішим. Чед спитав: «Is it the place where you murder me?» (пер. — «це і є місце, де ви вб’єте мене?»). Ми ще не казали Чеду, куди ми їдемо та що на нього чекає.
Тихий шелест листя та шум хвиль супроводжували нас, поки ми прямували до вищої точки гори. Коли водосховище стало видимим, Чед захоплено вигукував: «Hey what? Holy shit! Oh now way! Yeaaah, man…»
Далі відбувалася суто поезія, яку мені важко оформити в текст. Ми гуляли широким безлюдним пляжем, танцювали під звуки флейти, і згодом просто лежали на піску під сонячними променями, занурившись у тишу та відчуття відсутності плину часу. Я ходив з рекордером, досліджуючи звуки навколо, Даша малювала морські пейзажі, Назарій робив мистецький об’єкт з якоїсь кореняки, а Чед просто лежав і насолоджувався рідкісним моментом спокою. Попереду в нього ранкова поїздка з концертом у Харків, потім виступи в Сумах, Чернігові, переліт з концертом в Берліні, і одразу після цього тур у США.
«Вибач за можливо банальне питання, але чому Emperor X?». Чед, посміхнувшись, розповів історію, як він юнаком назвав себе Імператором Ікс і якось, йдучи з гітарою по вулиці, зустрів растамана, який спитав про його музичне прізвисько. Почувши відповідь, растаман на момент задумався і потім, промовляючи охриплим голосом крізь дим тютюну, підтвердив: «That’s a good name». Тоді Чед прийняв це як знак, і так це ім’я лишається з ним до цього часу.
