Повернутися назад
Повернутися назад
ЖИВА МОВА. ПІАНІСТ, ЯКОГО СФОРМУВАВ ХАРКІВ І ПРИЙНЯВ КРЕМЕНЧУК
ЖИВА МОВА. ПІАНІСТ, ЯКОГО СФОРМУВАВ ХАРКІВ І ПРИЙНЯВ КРЕМЕНЧУК
ІНТЕРВ'Ю ПОРТРЕТ
ІНТЕРВ'Ю ПОРТРЕТ
Музика починається задовго до першої ноти і триває там, де її вже немає.
«Грати заради самої музики» — з таким посилом Матвій Чубенко — виконавець класичної музики на фортепіано, артист і випускник консерваторії, родом із Харкова — привідкрив лаштунки виконавської діяльності.
Про музику як спосіб мислення, про Харків і Кременчук, про вплив війни на творчість, про красу, смак і гармонію — у роздумах піаніста.
Музика починається задовго до першої ноти і триває там, де її вже немає.
«Грати заради самої музики» — з таким посилом Матвій Чубенко — виконавець класичної музики на фортепіано, артист і випускник консерваторії, родом із Харкова — привідкрив лаштунки виконавської діяльності.
Про музику як спосіб мислення, про Харків і Кременчук, про вплив війни на творчість, про красу, смак і гармонію — у роздумах піаніста.
ЖИВА МОВА
«Виваженість форм, гармонія, пропорційність і досконалість стилю»
Порожня зала палацу культури у Кременчуці слухає, як загартовувався смак і вирощувалися навички Матвія Чубенко. Сцена ледь світиться. Там, де немає глядача, звучить історія шляху становлення музиканта.
Розділ І
Харків
Матвій: Ну, Харків, треба сказати, що це моя батьківщина. Там мій дім і близькі люди.
Тобто, скажімо так, моє серце все ж належить цьому місту. Хоча я побував у багатьох містах України — є з чим порівнювати. Але я скажу, що Харків — це абсолютно європейське місто, і я ним дуже пишаюся.
Інтерв'юерка: Що для вас Харків одним словом?
М: Це не просто — виразити одним словом увесь спектр свого ставлення до Харкова, але це слово — «гордість».
«Глибина розуміння сенсу»
І: Як війна вплинула на ваше творче мислення?
М: Зрозуміло, що війна вплинула на багато творчих процесів, які відбувалися в Харкові і вже в Кременчуці після переїзду. Це зрозуміло.
ЖИВА МОВА
«Виваженість форм, гармонія, пропорційність і досконалість стилю»
Порожня зала палацу культури у Кременчуці слухає, як загартовувався смак і вирощувалися навички Матвія Чубенко. Сцена ледь світиться. Там, де немає глядача, звучить історія шляху становлення музиканта.
Розділ І
Харків
Матвій: Ну, Харків, треба сказати, що це моя батьківщина. Там мій дім і близькі люди.
Тобто, скажімо так, моє серце все ж належить цьому місту. Хоча я побував у багатьох містах України — є з чим порівнювати. Але я скажу, що Харків — це абсолютно європейське місто, і я ним дуже пишаюся.
Інтерв'юерка: Що для вас Харків одним словом?
М: Це не просто — виразити одним словом увесь спектр свого ставлення до Харкова, але це слово — «гордість».
«Глибина розуміння сенсу»
І: Як війна вплинула на ваше творче мислення?
М: Зрозуміло, що війна вплинула на багато творчих процесів, які відбувалися в Харкові і вже в Кременчуці після переїзду. Це зрозуміло.
Але також можна сказати, що війна вплинула і на творче мислення. Можна відзначити, що зараз я почав знаходити відображення своїх сьогоднішніх переживань, пов’язаних із війною, у музиці композиторів, твори яких я виконую. Тобто з’явилася певна більша глибина розуміння сенсу і гостроти драматизму.
З’явилася більша виконавська, скажімо, екзистенційність. Це, скоріше, вплинуло на процес ставлення до тексту, до аналізу твору, до вираження певного спектра емоцій. Це могло вплинути також на занурення в ту чи іншу стилістику.
Розділ ІІ
Кременчук
М: Кременчук, як я вже казав, — це, можу сказати, моя мала батьківщина. У Кременчуці живуть мої найближчі родичі, тому я знайомий із цим містом із раннього дитинства.
І я можу сказати, що мене це місто дуже приваблює своєю особливою природою, атмосферою.
Мені дуже подобається, що місто все потопає в зелені. Багато парків, скверів, фонтани і, звісно, Дніпро. Взагалі, як я встиг помітити, Кременчуцький регіон, Кременчуцька агломерація — дуже водна.
Скільки річок протікає і в самому Кременчуці, і неподалік від Кременчука. Скільки пляжів, скільки гарних місць для прогулянок, для якихось пікніків. Усе це мене дуже приваблює, і, можна навіть сказати, що це теж відображається в моєму виконанні.
«Я завжди пам’ятаю, де моє коріння і хто мої вчителі»
І: Ми говорили про відображення емоцій або переживань у грі. Чи відображається Харків у вашій творчості?
М: Так, безумовно. Харків завжди зі мною, завжди в моїй творчості є. Харків формує мене і продовжує формувати до сьогодні.
Я продовжую навчатися в Харківському національному університеті мистецтв імені Котляревського. Я закінчив Харківський музичний фаховий коледж імені Лятошинського. Я закінчив до цього музичну школу, тому я завжди пам’ятаю, де моє коріння і хто мої вчителі.
«Найпринциповіший слухач»
І: Що утримувало ваш інтерес протягом перших етапів входження в музику? Що зачіпало ваш інтерес і мотивувало рухатися далі?
М: Ну, мабуть, сама атмосфера музичних занять. Звісно, ні з чим не зрівняне відчуття радості від того, що я можу виконувати музику, яка є такою різною і такою прекрасною водночас.
У цьому, передусім, заслуга моїх батьків і, у першу чергу, бабусі — професійної піаністки. І педагога, яка стала моїм першим учителем і до сьогодні є моїм найпринциповішим слухачем.
«Творчий і раціональний підходи»
І: Що, якби не музика?
М: У мене є ще одне захоплення, яке я зараз паралельно підкріплюю спеціальною освітою, — це логістика.
І, як би дивно це не здавалося, мені вдається поєднувати два принципово різні підходи до сприйняття цього світу — творчий і раціональний.
«Заради самої музики, а не заради бажання комусь догодити»
І: Що сприяє вашому зростанню як музиканта?
М: Що сприяє моєму зростанню? Ну, ви знаєте, професійному зростанню взагалі будь-якого музиканта сприяють працьовитість, самовіддача, здорова амбітність і, скоріше, вміння долати невдачі та власні страхи: помилитися, комусь не сподобатися, зробити щось не так і тому подібне. Важливо навчитися багато працювати і грати заради самої музики, а не заради бажання комусь догодити. Ну і тоді результатом цього і стане той успіх, який є і який ми можемо бачити.
«Завоювати їх своїм темпераментом, силою свого щирого почуття до виконуваної музики — це найвища відповідальність будь-якого живого концерту»
І: Чому ви присвячуєте свою творчість?
М: Ну, я не можу сказати, що я присвячую комусь конкретному свою творчість, але я хочу сказати, що сам процес, який є на сцені, який є під час підготовки до виходу на сцену, — усе це дуже… як сказати… стимулює і підігріває цей інтерес до показу своєї роботи, до демонстрації своїх напрацювань творчих, професійних. І те відчуття, що я можу всім цим поділитися зі слухачем, з публікою, яка прийшла на концерт, яка приділила час, сили, щоб прийти і сидіти в залі, слухати мене, — усе це не може не залишати свій слід і не підігрівати інтерес до мого подальшого, власне, виконавства. Тому я не можу сказати, що я комусь конкретно присвячую свою гру — я присвячую завжди це публіці, яка прийшла на мій концерт.
Але також можна сказати, що війна вплинула і на творче мислення. Можна відзначити, що зараз я почав знаходити відображення своїх сьогоднішніх переживань, пов’язаних із війною, у музиці композиторів, твори яких я виконую. Тобто з’явилася певна більша глибина розуміння сенсу і гостроти драматизму.
З’явилася більша виконавська, скажімо, екзистенційність. Це, скоріше, вплинуло на процес ставлення до тексту, до аналізу твору, до вираження певного спектра емоцій. Це могло вплинути також на занурення в ту чи іншу стилістику.
Розділ ІІ
Кременчук
М: Кременчук, як я вже казав, — це, можу сказати, моя мала батьківщина. У Кременчуці живуть мої найближчі родичі, тому я знайомий із цим містом із раннього дитинства.
І я можу сказати, що мене це місто дуже приваблює своєю особливою природою, атмосферою.
Мені дуже подобається, що місто все потопає в зелені. Багато парків, скверів, фонтани і, звісно, Дніпро. Взагалі, як я встиг помітити, Кременчуцький регіон, Кременчуцька агломерація — дуже водна.
Скільки річок протікає і в самому Кременчуці, і неподалік від Кременчука. Скільки пляжів, скільки гарних місць для прогулянок, для якихось пікніків. Усе це мене дуже приваблює, і, можна навіть сказати, що це теж відображається в моєму виконанні.
«Я завжди пам’ятаю, де моє коріння і хто мої вчителі»
І: Ми говорили про відображення емоцій або переживань у грі. Чи відображається Харків у вашій творчості?
М: Так, безумовно. Харків завжди зі мною, завжди в моїй творчості є. Харків формує мене і продовжує формувати до сьогодні.
Я продовжую навчатися в Харківському національному університеті мистецтв імені Котляревського. Я закінчив Харківський музичний фаховий коледж імені Лятошинського. Я закінчив до цього музичну школу, тому я завжди пам’ятаю, де моє коріння і хто мої вчителі.
«Найпринциповіший слухач»
І: Що утримувало ваш інтерес протягом перших етапів входження в музику? Що зачіпало ваш інтерес і мотивувало рухатися далі?
М: Ну, мабуть, сама атмосфера музичних занять. Звісно, ні з чим не зрівняне відчуття радості від того, що я можу виконувати музику, яка є такою різною і такою прекрасною водночас.
У цьому, передусім, заслуга моїх батьків і, у першу чергу, бабусі — професійної піаністки. І педагога, яка стала моїм першим учителем і до сьогодні є моїм найпринциповішим слухачем.
«Творчий і раціональний підходи»
І: Що, якби не музика?
М: У мене є ще одне захоплення, яке я зараз паралельно підкріплюю спеціальною освітою, — це логістика.
І, як би дивно це не здавалося, мені вдається поєднувати два принципово різні підходи до сприйняття цього світу — творчий і раціональний.
«Заради самої музики, а не заради бажання комусь догодити»
І: Що сприяє вашому зростанню як музиканта?
М: Що сприяє моєму зростанню? Ну, ви знаєте, професійному зростанню взагалі будь-якого музиканта сприяють працьовитість, самовіддача, здорова амбітність і, скоріше, вміння долати невдачі та власні страхи: помилитися, комусь не сподобатися, зробити щось не так і тому подібне. Важливо навчитися багато працювати і грати заради самої музики, а не заради бажання комусь догодити. Ну і тоді результатом цього і стане той успіх, який є і який ми можемо бачити.
«Завоювати їх своїм темпераментом, силою свого щирого почуття до виконуваної музики — це найвища відповідальність будь-якого живого концерту»
І: Чому ви присвячуєте свою творчість?
М: Ну, я не можу сказати, що я присвячую комусь конкретному свою творчість, але я хочу сказати, що сам процес, який є на сцені, який є під час підготовки до виходу на сцену, — усе це дуже… як сказати… стимулює і підігріває цей інтерес до показу своєї роботи, до демонстрації своїх напрацювань творчих, професійних. І те відчуття, що я можу всім цим поділитися зі слухачем, з публікою, яка прийшла на концерт, яка приділила час, сили, щоб прийти і сидіти в залі, слухати мене, — усе це не може не залишати свій слід і не підігрівати інтерес до мого подальшого, власне, виконавства. Тому я не можу сказати, що я комусь конкретно присвячую свою гру — я присвячую завжди це публіці, яка прийшла на мій концерт.
Усе ж таки, якщо підбити підсумок, то я б сказав, що музика — вона для кожного, хто хоче її чути. Якщо людина прийшла і відкрита до сприйняття нової музики, значить, вона почує те, що я хочу їй сказати своєю грою.
Завдання виконавця, головне, — це підпорядкувати своєму контролю негативні стани, такі як страх, невпевненість, надмірне хвилювання, і вміння в потрібний момент, у потрібний час підживити правильні емоції, тобто радісне сценічне збудження. Тут не можна не перейти до особливостей живого виступу.
Ви знаєте, це завжди стан «тут і зараз», водночас, тобто в моменті ти маєш втілити все те, що задумано композитором і, власне, переплавлено у моєму виконанні. Не існує другої, третьої спроби. Кожна людина в залі, яка сидить, чи то дитина, чи людина, далека від музики, у цей момент — твій суддя. Завоювати їх своїм темпераментом, силою свого щирого почуття до виконуваної музики — це найвища відповідальність будь-якого живого концерту.
Вдячний слухач
М: А вдячний слухач — це той, хто прийшов на твій концерт із щирим і добрим почуттям, хто підтримує щедрими оплесками, навіть якщо сам виконавець не цілком задоволений собою, своїм виконанням.
І: Чим ви захоплюєтеся в музиці?
М: Мабуть, усім процесом музичної творчості: процесом вивчення твору, процесом його відтворення потім перед публікою, процесом спілкування. Адже за допомогою твору я можу спілкуватися, умовно кажучи, з тим чи іншим композитором, із тим станом, у якому він перебував під час написання того чи іншого твору. Тому, на мою думку, це дуже важливо і водночас дуже хвилююче, але й дуже захопливо — розуміти, що ти граєш і намагаєшся увійти в ту емоцію, у якій перебував композитор під час написання свого твору.
До всього треба підходити з великою самовіддачею, з великою готовністю зрозуміти те, що ти хочеш зробити.
Тобто це теж своєрідний діалог із твором.
І: Чи можна вважати музику формою мислення, а не лише вираженням почуттів? Якщо так, то що саме вона мислить?
М: Скоріше так. Мислить, скоріше, не сама музика, а її композитор, її творець, її автор. Чому? Тому що саме він під час написання музики і закладає туди свої відчуття, які ми вже бачимо, безпосередньо спілкуючись за допомогою сьогоднішнього виконавця, спілкуючись із тим чи іншим твором.
Ну і взагалі ж музику можна вважати певною формою мислення. Чому? Тому що мислить, скоріше, не сама музика, а її творець, тобто композитор, який передає свої думки і почуття музичними образами.
Тому, ще раз повертаючись до початку моєї відповіді на це питання, я скажу, що все-таки сенс у музиці не в емоціях, а саме в почуттях, думках, ідеях і у втіленні цих ідей.
І: Як ви розумієте, що хотів сказати композитор?
М: Ну от знову-таки тут слід повернутися до теми інтерпретації, тому що кожна людина в міру свого досвіду, у ступені свого виконавського, своїх виконавських навичок, вона може вже уявляти, орієнтуючись, звісно, на свій досвід, те, що подано в нотах, і вже інтерпретувати по-своєму, знову-таки спираючись на той багаж знань, навичок, умінь, який у неї вже є.
Але в молодшому віці, звісно, для цього слугує педагог, який спрямовує так чи інакше, задає вектор руху думкам, образам молодшого учня, у якого ще немає такого великого досвіду.
Навіть зараз мені допомагають мої педагоги, коли я не можу сам уявити той чи інший образ, про який я граю; мені дають напрям, і я вже намагаюся далі самостійно розвинути в собі те чи інше відчуття.
Педагог — це архіважливо, інакше всі були б самоучками. Із цього, ну, не скажу, що вийшло б щось дуже професійне, якби всі були самоучками, — ні.
«Я довго над цим працюю і досягаю, зрештою, бажаного».
І: Відображення у фізиці. Чи проявляє інструмент слабкості?
М: Ви знаєте, так, усе-таки це все фізично, і звук варто розглядати з точки зору фізики. Я хочу сказати, що коли щось не виходить, а це досить часте явище у виконавця, який критично ставиться до себе, то я шукаю шляхи і засоби розв’язання цієї проблеми — чи то технічного плану, чи емоційного. Я довго над цим працюю і досягаю, зрештою, бажаного.
Розділ ІІІ
Органи чуття
М: Якщо говорити про органи чуття, які задіяні в цьому, то задіяно все. Слух, зір, пальцеве дотикове відчуття, і навіть нюх іноді допомагає.
Чому нюх? Тому що деякі хороші, якісні інструменти, фортепіано, пахнуть особливим чином, і іноді це навіть допомагає зануритися в потрібну атмосферу, в потрібну емоцію.
Комусь подобається запах після дощу, комусь подобається запах пролитого бензину, скошеної трави, комусь подобається запах метро. Усе це, з фізичної точки зору, має наукове пояснення.
І: Як ви робите можливим те, що один і той самий акорд може звучати по-різному?
М: Так, я розумію, про що ви говорите.
Як я беру один і той самий акорд? Ви знаєте, справді, один і той самий акорд може звучати абсолютно по-різному, залежно від того, яким я хочу його почути і що я в нього вкладатиму: ніжність чи споглядальність, або ж силу і пристрасть, якусь міць.
Тому все це безпосередньо залежить від мого бажання, моєї звукотворчої волі як виконавця.
Тому я вважаю, що те, що в людини, у виконавця, є в моменті, і те, що він хоче продемонструвати, показати ту чи іншу емоцію слухачеві, — таким чином він вкладає цей стан у звуковидобування.
І за допомогою цього у слухача виникає відчуття абсолютно різного звучання одного й того самого акорду, одного й того самого мотиву або навіть одного й того самого пасажу, умовно кажучи.
І: Музика — це математика?
Усе ж таки, якщо підбити підсумок, то я б сказав, що музика — вона для кожного, хто хоче її чути. Якщо людина прийшла і відкрита до сприйняття нової музики, значить, вона почує те, що я хочу їй сказати своєю грою.
Завдання виконавця, головне, — це підпорядкувати своєму контролю негативні стани, такі як страх, невпевненість, надмірне хвилювання, і вміння в потрібний момент, у потрібний час підживити правильні емоції, тобто радісне сценічне збудження. Тут не можна не перейти до особливостей живого виступу.
Ви знаєте, це завжди стан «тут і зараз», водночас, тобто в моменті ти маєш втілити все те, що задумано композитором і, власне, переплавлено у моєму виконанні. Не існує другої, третьої спроби. Кожна людина в залі, яка сидить, чи то дитина, чи людина, далека від музики, у цей момент — твій суддя. Завоювати їх своїм темпераментом, силою свого щирого почуття до виконуваної музики — це найвища відповідальність будь-якого живого концерту.
Вдячний слухач
М: А вдячний слухач — це той, хто прийшов на твій концерт із щирим і добрим почуттям, хто підтримує щедрими оплесками, навіть якщо сам виконавець не цілком задоволений собою, своїм виконанням.
І: Чим ви захоплюєтеся в музиці?
М: Мабуть, усім процесом музичної творчості: процесом вивчення твору, процесом його відтворення потім перед публікою, процесом спілкування. Адже за допомогою твору я можу спілкуватися, умовно кажучи, з тим чи іншим композитором, із тим станом, у якому він перебував під час написання того чи іншого твору. Тому, на мою думку, це дуже важливо і водночас дуже хвилююче, але й дуже захопливо — розуміти, що ти граєш і намагаєшся увійти в ту емоцію, у якій перебував композитор під час написання свого твору.
До всього треба підходити з великою самовіддачею, з великою готовністю зрозуміти те, що ти хочеш зробити.
Тобто це теж своєрідний діалог із твором.
І: Чи можна вважати музику формою мислення, а не лише вираженням почуттів? Якщо так, то що саме вона мислить?
М: Скоріше так. Мислить, скоріше, не сама музика, а її композитор, її творець, її автор. Чому? Тому що саме він під час написання музики і закладає туди свої відчуття, які ми вже бачимо, безпосередньо спілкуючись за допомогою сьогоднішнього виконавця, спілкуючись із тим чи іншим твором.
Ну і взагалі ж музику можна вважати певною формою мислення. Чому? Тому що мислить, скоріше, не сама музика, а її творець, тобто композитор, який передає свої думки і почуття музичними образами.
Тому, ще раз повертаючись до початку моєї відповіді на це питання, я скажу, що все-таки сенс у музиці не в емоціях, а саме в почуттях, думках, ідеях і у втіленні цих ідей.
І: Як ви розумієте, що хотів сказати композитор?
М: Ну от знову-таки тут слід повернутися до теми інтерпретації, тому що кожна людина в міру свого досвіду, у ступені свого виконавського, своїх виконавських навичок, вона може вже уявляти, орієнтуючись, звісно, на свій досвід, те, що подано в нотах, і вже інтерпретувати по-своєму, знову-таки спираючись на той багаж знань, навичок, умінь, який у неї вже є.
Але в молодшому віці, звісно, для цього слугує педагог, який спрямовує так чи інакше, задає вектор руху думкам, образам молодшого учня, у якого ще немає такого великого досвіду.
Навіть зараз мені допомагають мої педагоги, коли я не можу сам уявити той чи інший образ, про який я граю; мені дають напрям, і я вже намагаюся далі самостійно розвинути в собі те чи інше відчуття.
Педагог — це архіважливо, інакше всі були б самоучками. Із цього, ну, не скажу, що вийшло б щось дуже професійне, якби всі були самоучками, — ні.
«Я довго над цим працюю і досягаю, зрештою, бажаного».
І: Відображення у фізиці. Чи проявляє інструмент слабкості?
М: Ви знаєте, так, усе-таки це все фізично, і звук варто розглядати з точки зору фізики. Я хочу сказати, що коли щось не виходить, а це досить часте явище у виконавця, який критично ставиться до себе, то я шукаю шляхи і засоби розв’язання цієї проблеми — чи то технічного плану, чи емоційного. Я довго над цим працюю і досягаю, зрештою, бажаного.
Розділ ІІІ
Органи чуття
М: Якщо говорити про органи чуття, які задіяні в цьому, то задіяно все. Слух, зір, пальцеве дотикове відчуття, і навіть нюх іноді допомагає.
Чому нюх? Тому що деякі хороші, якісні інструменти, фортепіано, пахнуть особливим чином, і іноді це навіть допомагає зануритися в потрібну атмосферу, в потрібну емоцію.
Комусь подобається запах після дощу, комусь подобається запах пролитого бензину, скошеної трави, комусь подобається запах метро. Усе це, з фізичної точки зору, має наукове пояснення.
І: Як ви робите можливим те, що один і той самий акорд може звучати по-різному?
М: Так, я розумію, про що ви говорите.
Як я беру один і той самий акорд? Ви знаєте, справді, один і той самий акорд може звучати абсолютно по-різному, залежно від того, яким я хочу його почути і що я в нього вкладатиму: ніжність чи споглядальність, або ж силу і пристрасть, якусь міць.
Тому все це безпосередньо залежить від мого бажання, моєї звукотворчої волі як виконавця.
Тому я вважаю, що те, що в людини, у виконавця, є в моменті, і те, що він хоче продемонструвати, показати ту чи іншу емоцію слухачеві, — таким чином він вкладає цей стан у звуковидобування.
І за допомогою цього у слухача виникає відчуття абсолютно різного звучання одного й того самого акорду, одного й того самого мотиву або навіть одного й того самого пасажу, умовно кажучи.
І: Музика — це математика?
М: Дуже провокативне питання.
Ви знаєте, у музиці є багато від математики: логіка, наприклад, і закономірність розвитку музичного матеріалу, пропорційність і вивіреність форм, гармонійність і досконалість стилю.
Тому, якщо замислюватися ось так, з точки зору порівняння музики і математики, то так, я можу сказати, що, умовно кажучи, музика і математика за певним переліком ознак — це дещо подібне одне до одного.
І: Але, однак, усе-таки можна виключити те, що музика дорівнює математиці?
М: Так, безпосередньо.
Тому що в математиці, як відомо, є лише одна правильна відповідь, одне правильне рішення. У музиці — трохи інакше. Музика — це творчий процес.
Тут немає якогось єдиного канону, знаєте, прокрустового ложа — тут цього немає.
Тому тут усе безпосередньо індивідуально, і це щоденний творчий процес пошуку того чи іншого моменту у виконавстві.
Розділ ІV
Краса
М: Ну, ви знаєте, краса, вона, в принципі, для кожного своя.
Тобто людина сприймає красу саме індивідуально, у своєму сприйнятті. Я можу сказати, що краса не може, на мою думку, піддаватися під якесь конкретне визначення, якусь конкретну дефініцію. Тому в кожної людини своє уявлення про красу, про смак.
До речі, якщо говорити про красу, то я б тут зачепив таке питання — смак людини.
Чому? Тому що, як я вважаю, краса і смак — речі доволі взаємопов’язані між собою.
І смак будь-якої людини, до речі, я не виняток, формується під впливом сім’ї, навколишньої атмосфери, виховання, певної освіти. У більш зрілому віці людина вже може сформувати свій власний смак, займаючись самоосвітою, якщо, звісно, в неї є така потреба.
Піднесеність
М: Ви знаєте, на мій погляд, піднесеність, як і справжня краса, про яку ми вже з вами сьогодні говорили, вона закладена всередині нас.
Тобто це те, що знаходиться безпосередньо всередині нас, і це, як мені здається, неможливо виховати.
От як смак можна свій власний прищепити, то тут так зробити, мабуть, не вийде.
Краса душі, краса почуттів, краса людських стосунків. Це якщо говорити саме про людей.
А якщо говорити взагалі про світ навколо, то краса, власне, у всьому і в усіх, якщо ти хочеш її бачити.
Не дарма ж кажуть, що краса — в очах того, хто дивиться.
А якщо все-таки зупинитися на блоці піднесеного окремо, про яке ви мене запитали, то я б міг сказати, що це проявляється у вмінні відірватися від чогось буденного, метушливого, такого повсякденного, від цієї поспіху, гонитви, у якій усі люди перебувають.
І ось ця здатність долучитися до того, що робить тебе кращим: чи то якісь класичні фільми, класична література, та сама класична музика.
Тобто ось ця здатність зупинитися і відокремити себе від звичайних буденних речей, безпосередньо повсякденних, і провести цю межу між буденним і піднесеним.
У цьому є велика особливість людини, і це дуже гідно, завжди високо цінується.
І: Коли ваші уподобання ставали ширшими, і від чого це відбувалося?
М: Ну знаєте, коли мені пропонують познайомитися з якоюсь іншою сферою культури, з якимось іншим, не класичним стилем музики, з якимось художнім або кінематографічним твором, який не зовсім відповідає моєму смаку, не зовсім мені імпонує, але я погоджуюся з великим задоволенням познайомитися з цим твором, як би… ну не так, щоб зрадити своєму смаку, але спробувати привідкрити для себе якісь інші грані.
І, хто знає, можливо, це теж послужить вихованню, відкриттю, розширенню кругозору і розширенню, підвищенню рівня мого, можна сказати, смаку.
От я в таких моментах іноді відчуваю, що я як би змінюю своє ставлення, свій смак до чогось і додаю в нього якісь нові грані, нові відчуття.
Те саме працює і у зворотний бік. Якщо людина буде зневажливо ставитися до свого смаку, до своїх відчуттів — я маю на увазі, що буде споживати всякий другосортний контент, умовно кажучи, — то, відповідно, планка смаку буде падати.
Усе одно треба підтримувати на певному культурному рівні.
І, звісно, чим ми хочемо досягти більшого рівня, чим більше ми хочемо почути, чим більше ми хочемо побачити, чим більше ми хочемо збагачувати свій внутрішній світ, свій духовний стан, тим частіше, тим більше треба намагатися за допомогою якихось художніх, не лише художніх, різних достойних творів його піднімати і намагатися за їхньою допомогою розширити і підвищити планку, рівень смаку.
І: У чому цінність класичної музики?
М: Ви знаєте, тут можна сказати дуже просто. Цінність класичної музики в тому, що вона класична.
Чому? Тому що вона перевірена часом, і вона втілила в собі всі ці загальнолюдські цінності, і те, що відгукується в людей, які прийшли на концерт класичної музики.
Немає такої, на мій погляд, людини, у якої класична музика тією чи іншою мірою не відобразилася б і не дала б про себе знати в якомусь форматі, як зараз модно говорити, «фідбеку».
І: Як зрозуміти і відчути класичну музику?
М: Так, це дуже гарне питання. Бажано починати її розуміти і відчувати з найранішого дитинства, тому що класичне мистецтво — це основа виховання не лише гарного смаку, а й духовності самої людини.
Мабуть, зараз із цим є певні проблеми.
Тому що класична музика, на мій погляд, дуже цінна з точки зору виховання духовності і моральних якостей людини.
І: Яку роль класична музика відіграла у вашому житті?
М: Класична музика допомагає мені відволіктися від, як я вже казав, від цих буденних, повсякденних речей, які в усіх у нас є в житті.
Це нормально, що вони в нас є, це дуже добре, значить, ми живемо, у нас є справи, у нас усе добре. Але класична музика допомагає відволіктися від якогось негативу, від тих самих воєнних дій, від якихось поганих новин, які все ж мають місце в житті будь-якої людини.
Тому класична музика допомагає віддалитися і потрапити в такий світ, у якому є лише те, що я хочу, що я хочу показати, що я хочу дати, що я хочу представити, побачити.
І за допомогою, звісно, фортепіано і композиторів, які пишуть класичну музику, це вдається багатьом виконавцям.
Я знаю дуже багато прикладів людей, зокрема харків’ян, які на початку війни, щоб якось зберігати душевний спокій, душевну рівновагу, грали, грали, багато грали класичну музику, багато її слухали, щоб не дати цьому негативу поглинути їх.
Класична музика як дзеркало
М: Так, сама музика дійсно є дзеркалом. Чому? Тому що людина хоче чути те, що вона хоче почути. Кожен, звісно, у міру свого очікування.
Чому? Тому що, якщо людина, умовно кажучи, прийшла на концерт цієї музики, вона вже готова її чути, сприймати, готова до діалогу, до спілкування між композитором, виконавцем і публікою.
Люди, які не хочуть сприймати класичну музику, не ходять на такі концерти, і в цьому нічого такого немає, це абсолютно нормально. У кожного, ще раз кажу, свій смак, свої пріоритети.
М: Дуже провокативне питання.
Ви знаєте, у музиці є багато від математики: логіка, наприклад, і закономірність розвитку музичного матеріалу, пропорційність і вивіреність форм, гармонійність і досконалість стилю.
Тому, якщо замислюватися ось так, з точки зору порівняння музики і математики, то так, я можу сказати, що, умовно кажучи, музика і математика за певним переліком ознак — це дещо подібне одне до одного.
І: Але, однак, усе-таки можна виключити те, що музика дорівнює математиці?
М: Так, безпосередньо.
Тому що в математиці, як відомо, є лише одна правильна відповідь, одне правильне рішення. У музиці — трохи інакше. Музика — це творчий процес.
Тут немає якогось єдиного канону, знаєте, прокрустового ложа — тут цього немає.
Тому тут усе безпосередньо індивідуально, і це щоденний творчий процес пошуку того чи іншого моменту у виконавстві.
Розділ ІV
Краса
М: Ну, ви знаєте, краса, вона, в принципі, для кожного своя.
Тобто людина сприймає красу саме індивідуально, у своєму сприйнятті. Я можу сказати, що краса не може, на мою думку, піддаватися під якесь конкретне визначення, якусь конкретну дефініцію. Тому в кожної людини своє уявлення про красу, про смак.
До речі, якщо говорити про красу, то я б тут зачепив таке питання — смак людини.
Чому? Тому що, як я вважаю, краса і смак — речі доволі взаємопов’язані між собою.
І смак будь-якої людини, до речі, я не виняток, формується під впливом сім’ї, навколишньої атмосфери, виховання, певної освіти. У більш зрілому віці людина вже може сформувати свій власний смак, займаючись самоосвітою, якщо, звісно, в неї є така потреба.
Піднесеність
М: Ви знаєте, на мій погляд, піднесеність, як і справжня краса, про яку ми вже з вами сьогодні говорили, вона закладена всередині нас.
Тобто це те, що знаходиться безпосередньо всередині нас, і це, як мені здається, неможливо виховати.
От як смак можна свій власний прищепити, то тут так зробити, мабуть, не вийде.
Краса душі, краса почуттів, краса людських стосунків. Це якщо говорити саме про людей.
А якщо говорити взагалі про світ навколо, то краса, власне, у всьому і в усіх, якщо ти хочеш її бачити.
Не дарма ж кажуть, що краса — в очах того, хто дивиться.
А якщо все-таки зупинитися на блоці піднесеного окремо, про яке ви мене запитали, то я б міг сказати, що це проявляється у вмінні відірватися від чогось буденного, метушливого, такого повсякденного, від цієї поспіху, гонитви, у якій усі люди перебувають.
І ось ця здатність долучитися до того, що робить тебе кращим: чи то якісь класичні фільми, класична література, та сама класична музика.
Тобто ось ця здатність зупинитися і відокремити себе від звичайних буденних речей, безпосередньо повсякденних, і провести цю межу між буденним і піднесеним.
У цьому є велика особливість людини, і це дуже гідно, завжди високо цінується.
І: Коли ваші уподобання ставали ширшими, і від чого це відбувалося?
М: Ну знаєте, коли мені пропонують познайомитися з якоюсь іншою сферою культури, з якимось іншим, не класичним стилем музики, з якимось художнім або кінематографічним твором, який не зовсім відповідає моєму смаку, не зовсім мені імпонує, але я погоджуюся з великим задоволенням познайомитися з цим твором, як би… ну не так, щоб зрадити своєму смаку, але спробувати привідкрити для себе якісь інші грані.
І, хто знає, можливо, це теж послужить вихованню, відкриттю, розширенню кругозору і розширенню, підвищенню рівня мого, можна сказати, смаку.
От я в таких моментах іноді відчуваю, що я як би змінюю своє ставлення, свій смак до чогось і додаю в нього якісь нові грані, нові відчуття.
Те саме працює і у зворотний бік. Якщо людина буде зневажливо ставитися до свого смаку, до своїх відчуттів — я маю на увазі, що буде споживати всякий другосортний контент, умовно кажучи, — то, відповідно, планка смаку буде падати.
Усе одно треба підтримувати на певному культурному рівні.
І, звісно, чим ми хочемо досягти більшого рівня, чим більше ми хочемо почути, чим більше ми хочемо побачити, чим більше ми хочемо збагачувати свій внутрішній світ, свій духовний стан, тим частіше, тим більше треба намагатися за допомогою якихось художніх, не лише художніх, різних достойних творів його піднімати і намагатися за їхньою допомогою розширити і підвищити планку, рівень смаку.
І: У чому цінність класичної музики?
М: Ви знаєте, тут можна сказати дуже просто. Цінність класичної музики в тому, що вона класична.
Чому? Тому що вона перевірена часом, і вона втілила в собі всі ці загальнолюдські цінності, і те, що відгукується в людей, які прийшли на концерт класичної музики.
Немає такої, на мій погляд, людини, у якої класична музика тією чи іншою мірою не відобразилася б і не дала б про себе знати в якомусь форматі, як зараз модно говорити, «фідбеку».
І: Як зрозуміти і відчути класичну музику?
М: Так, це дуже гарне питання. Бажано починати її розуміти і відчувати з найранішого дитинства, тому що класичне мистецтво — це основа виховання не лише гарного смаку, а й духовності самої людини.
Мабуть, зараз із цим є певні проблеми.
Тому що класична музика, на мій погляд, дуже цінна з точки зору виховання духовності і моральних якостей людини.
І: Яку роль класична музика відіграла у вашому житті?
М: Класична музика допомагає мені відволіктися від, як я вже казав, від цих буденних, повсякденних речей, які в усіх у нас є в житті.
Це нормально, що вони в нас є, це дуже добре, значить, ми живемо, у нас є справи, у нас усе добре. Але класична музика допомагає відволіктися від якогось негативу, від тих самих воєнних дій, від якихось поганих новин, які все ж мають місце в житті будь-якої людини.
Тому класична музика допомагає віддалитися і потрапити в такий світ, у якому є лише те, що я хочу, що я хочу показати, що я хочу дати, що я хочу представити, побачити.
І за допомогою, звісно, фортепіано і композиторів, які пишуть класичну музику, це вдається багатьом виконавцям.
Я знаю дуже багато прикладів людей, зокрема харків’ян, які на початку війни, щоб якось зберігати душевний спокій, душевну рівновагу, грали, грали, багато грали класичну музику, багато її слухали, щоб не дати цьому негативу поглинути їх.
Класична музика як дзеркало
М: Так, сама музика дійсно є дзеркалом. Чому? Тому що людина хоче чути те, що вона хоче почути. Кожен, звісно, у міру свого очікування.
Чому? Тому що, якщо людина, умовно кажучи, прийшла на концерт цієї музики, вона вже готова її чути, сприймати, готова до діалогу, до спілкування між композитором, виконавцем і публікою.
Люди, які не хочуть сприймати класичну музику, не ходять на такі концерти, і в цьому нічого такого немає, це абсолютно нормально. У кожного, ще раз кажу, свій смак, свої пріоритети.
Кожна людина по-різному налаштована на сприйняття того чи іншого стилю, того чи іншого жанру музики, чи то й інших напрямів, не класичних.
Тому треба ставитися з великою повагою до будь-якого прояву людського бажання слухати будь-яку музичну стилістику.
І: Як ви вважаєте, чи необхідно слухати класичну музику?
М: Я, звісно, вважаю, що її треба слухати.
Недарма ж рекомендують навіть вагітним жінкам слухати класичну музику, щоб виховувати вже безпосередньо в зародку в дитини відчуття прекрасного.
І взагалі класична музика заспокоює.
Я знаю, що свого часу, дуже давно це було, але це було.
Простіше кажучи, коли жінка приходила ставати на облік по вагітності, то лікар надавав їй абонемент у філармонію, на філармонічні концерти. Принаймні, таке було, я це знаю.
Тут можна говорити про медичні показники, які доведені з наукової точки зору, що музика, все-таки, класична, впливає на фізичні процеси.
Тому це дуже цікавий момент, який, я вважаю, має місце і доступний для розуміння.
І: Яким ви бачите своє майбутнє в музиці?
М: Поки що я продовжую, звісно, навчатися, здобувати вищу освіту, планую вступати далі, на наступний ступінь — магістратуру.
Я, звісно, буду намагатися продовжувати концертну діяльність.
А взагалі найпрекрасніше — це коли можна поділитися зі своїми учнями, вихованцями, послідовниками тим, що ти напрацював протягом своєї виконавської діяльності і своїх виконавських навичок.
Тобто якщо є з ким поділитися, то й залишити це, зафіксувати комусь, на мою думку, це просто прекрасно.
Тому що, коли все йде разом із тобою, то я вважаю, що це сумно і не зовсім правильно. Має бути передача з покоління в покоління.
І: Що таке гармонія?
М: Це дуже цікаве питання, тому що гармонія, ну, якщо говорити про музику, то в широкому сенсі — це благозвучний баланс між звуками, акордами, інтервалами.
Також це може бути певною, знаєте, рівновагою і такою співмірністю, злагодженістю, ось цим балансуванням прекрасного, поєднанням, ансамблем.
Власне, гармонія — вона не лише в музиці гармонія, вона і в будь-якій іншій сфері, в будь-якому іншому виді мистецтва гармонія.
Якщо людина дивиться на певну річ, певну скульптуру, певну картину, певний художній твір і вона відчуває ось цю гармонію всередині, значить, це геніально, на мою думку.
Тому що створити авторам цю гармонію, вкласти в неї відчуття гармонії слухачам або тим, хто дивиться, — це незрівнянно.
Це дуже здорово, і це показник найвищої майстерності.
І: Що робить музиканта хорошим музикантом?
М: Дуже гарне питання.
Ви знаєте, постійний саморозвиток.
Чому? Тому що не можна зупинитися і сказати: «Все, я всього навчився, я все вмію, усього доброго». Так не можна.
Ну можна, хтось на це може піти, але це не справжнє професійне ставлення і підхід до цього.
Музикант так чи інакше має вчитися все життя.
Недарма ж є така приказка: «Вік живи — вік учись, дурнем помреш».
«Ми заодно, ми разом можемо все, що хочемо зробити»
І: На що схожі відчуття від гри на інструменті? З чим можна порівняти цей стан?
М: Ну, ви знаєте, відчуття… Ну, ви знаєте, складно, звісно, дати таке визначення, але в кожного музиканта, у кожного виконавця, навіть якщо піаніста чи іншого музичного інструмента, воно абсолютно своє, воно абсолютно індивідуальне.
Воно ніяк не підвладне якомусь конкретному визначенню.
У мене воно таке, що я відчуваю радість від того, що рояль відкриває мені щось непідвладне, розумієте, іншим, і що я можу цим ділитися з публікою.
Я можу відчути єднання з роялем.
Ми заодно, ми разом можемо все, що хочемо зробити.
Коли це виходить, а це буває далеко не щоразу, то це творча ейфорія і найвище відчуття форми, найвища форма радості.
«Не можна одразу бігти»
І: Що б ви сказали початківцю-музиканту, який хоче стати професіоналом, але в нього нічого не виходить?
М: У жодному разі не впадати у відчай, не кидати. Треба завжди йти і боротися далі.
Ніщо так легко не будується.
Тому не можна зупинятися, навіть якщо вже досягнуто маленьке: у жодному разі не зупинятися на цьому, йти далі.
І ось так буквально маленькими кроками наближатися до того чи іншого результату, на який націлений виконавець.
Але не вийшло — і одразу кидати, у жодному разі не можна.
Усе це процес творчий, який побудований на тих чи інших формах терпіння, праці й посидючості.
Не можна одразу бігти. «Все, я кидаю музику, я кидаю мистецтво». Ні.
Треба налаштуватися на довгу, кропітку роботу. Ювелірну роботу.
Тоді я впевнений, що людина рано чи пізно обов’язково дійде до того чи іншого ефекту, бажаного результату.
Післямова
Це все моя суб’єктивна думка, яку я висловлював, і я, звісно, в жодному разі не хочу нав’язувати свою думку.
Тому, звісно, я можу рекомендувати займатися класичною музикою, просто музикою, слухати класичну музику, взагалі якусь хорошу музику, розвивати свій кругозір, читати багато літератури — художньої, наукової, документальної.
Більше дивитися якихось серйозних кінофільмів, але водночас не забувати і про легкі якісь жанри, стилі, які дають людині можливість розслабитися, отримати задоволення, насолоду від їх перегляду.
Також я можу сказати, що треба завжди підходити до розв’язання якихось питань, ситуацій з різних сторін, не прямолінійно, а завжди знайти один вихід, другий, подивитися під різними кутами на розв’язання якихось проблем або якихось фактів, які трапляються в нашому житті.
Тобто я завжди готовий до чогось нового, до якихось вдосконалень.
Досконалості ж немає меж — це взагалі відомий факт.
Кожна людина по-різному налаштована на сприйняття того чи іншого стилю, того чи іншого жанру музики, чи то й інших напрямів, не класичних.
Тому треба ставитися з великою повагою до будь-якого прояву людського бажання слухати будь-яку музичну стилістику.
І: Як ви вважаєте, чи необхідно слухати класичну музику?
М: Я, звісно, вважаю, що її треба слухати.
Недарма ж рекомендують навіть вагітним жінкам слухати класичну музику, щоб виховувати вже безпосередньо в зародку в дитини відчуття прекрасного.
І взагалі класична музика заспокоює.
Я знаю, що свого часу, дуже давно це було, але це було.
Простіше кажучи, коли жінка приходила ставати на облік по вагітності, то лікар надавав їй абонемент у філармонію, на філармонічні концерти. Принаймні, таке було, я це знаю.
Тут можна говорити про медичні показники, які доведені з наукової точки зору, що музика, все-таки, класична, впливає на фізичні процеси.
Тому це дуже цікавий момент, який, я вважаю, має місце і доступний для розуміння.
І: Яким ви бачите своє майбутнє в музиці?
М: Поки що я продовжую, звісно, навчатися, здобувати вищу освіту, планую вступати далі, на наступний ступінь — магістратуру.
Я, звісно, буду намагатися продовжувати концертну діяльність.
А взагалі найпрекрасніше — це коли можна поділитися зі своїми учнями, вихованцями, послідовниками тим, що ти напрацював протягом своєї виконавської діяльності і своїх виконавських навичок.
Тобто якщо є з ким поділитися, то й залишити це, зафіксувати комусь, на мою думку, це просто прекрасно.
Тому що, коли все йде разом із тобою, то я вважаю, що це сумно і не зовсім правильно. Має бути передача з покоління в покоління.
І: Що таке гармонія?
М: Це дуже цікаве питання, тому що гармонія, ну, якщо говорити про музику, то в широкому сенсі — це благозвучний баланс між звуками, акордами, інтервалами.
Також це може бути певною, знаєте, рівновагою і такою співмірністю, злагодженістю, ось цим балансуванням прекрасного, поєднанням, ансамблем.
Власне, гармонія — вона не лише в музиці гармонія, вона і в будь-якій іншій сфері, в будь-якому іншому виді мистецтва гармонія.
Якщо людина дивиться на певну річ, певну скульптуру, певну картину, певний художній твір і вона відчуває ось цю гармонію всередині, значить, це геніально, на мою думку.
Тому що створити авторам цю гармонію, вкласти в неї відчуття гармонії слухачам або тим, хто дивиться, — це незрівнянно.
Це дуже здорово, і це показник найвищої майстерності.
І: Що робить музиканта хорошим музикантом?
М: Дуже гарне питання.
Ви знаєте, постійний саморозвиток.
Чому? Тому що не можна зупинитися і сказати: «Все, я всього навчився, я все вмію, усього доброго». Так не можна.
Ну можна, хтось на це може піти, але це не справжнє професійне ставлення і підхід до цього.
Музикант так чи інакше має вчитися все життя.
Недарма ж є така приказка: «Вік живи — вік учись, дурнем помреш».
«Ми заодно, ми разом можемо все, що хочемо зробити»
І: На що схожі відчуття від гри на інструменті? З чим можна порівняти цей стан?
М: Ну, ви знаєте, відчуття… Ну, ви знаєте, складно, звісно, дати таке визначення, але в кожного музиканта, у кожного виконавця, навіть якщо піаніста чи іншого музичного інструмента, воно абсолютно своє, воно абсолютно індивідуальне.
Воно ніяк не підвладне якомусь конкретному визначенню.
У мене воно таке, що я відчуваю радість від того, що рояль відкриває мені щось непідвладне, розумієте, іншим, і що я можу цим ділитися з публікою.
Я можу відчути єднання з роялем.
Ми заодно, ми разом можемо все, що хочемо зробити.
Коли це виходить, а це буває далеко не щоразу, то це творча ейфорія і найвище відчуття форми, найвища форма радості.
«Не можна одразу бігти»
І: Що б ви сказали початківцю-музиканту, який хоче стати професіоналом, але в нього нічого не виходить?
М: У жодному разі не впадати у відчай, не кидати. Треба завжди йти і боротися далі.
Ніщо так легко не будується.
Тому не можна зупинятися, навіть якщо вже досягнуто маленьке: у жодному разі не зупинятися на цьому, йти далі.
І ось так буквально маленькими кроками наближатися до того чи іншого результату, на який націлений виконавець.
Але не вийшло — і одразу кидати, у жодному разі не можна.
Усе це процес творчий, який побудований на тих чи інших формах терпіння, праці й посидючості.
Не можна одразу бігти. «Все, я кидаю музику, я кидаю мистецтво». Ні.
Треба налаштуватися на довгу, кропітку роботу. Ювелірну роботу.
Тоді я впевнений, що людина рано чи пізно обов’язково дійде до того чи іншого ефекту, бажаного результату.
Післямова
Це все моя суб’єктивна думка, яку я висловлював, і я, звісно, в жодному разі не хочу нав’язувати свою думку.
Тому, звісно, я можу рекомендувати займатися класичною музикою, просто музикою, слухати класичну музику, взагалі якусь хорошу музику, розвивати свій кругозір, читати багато літератури — художньої, наукової, документальної.
Більше дивитися якихось серйозних кінофільмів, але водночас не забувати і про легкі якісь жанри, стилі, які дають людині можливість розслабитися, отримати задоволення, насолоду від їх перегляду.
Також я можу сказати, що треба завжди підходити до розв’язання якихось питань, ситуацій з різних сторін, не прямолінійно, а завжди знайти один вихід, другий, подивитися під різними кутами на розв’язання якихось проблем або якихось фактів, які трапляються в нашому житті.
Тобто я завжди готовий до чогось нового, до якихось вдосконалень.
Досконалості ж немає меж — це взагалі відомий факт.
ЩОБ ПЛИН НЕ СПИНИВСЯ
Цей матеріал створено на волонтерській основі і глибокій ідейності його авторів.
«ІНШОПЛИН» — незалежне онлайн видання, яке щиро і самобутньо збирає історії Кременчука, виплетаючи єдину канву міста та віддаючи пошану його автентичній айдентиці та символам. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
ЩОБ ПЛИН НЕ СПИНИВСЯ
Цей матеріал створено на волонтерській основі і глибокій ідейності його авторів.
«ІНШОПЛИН» — незалежне онлайн видання, яке щиро і самобутньо збирає історії Кременчука, виплетаючи єдину канву міста та віддаючи пошану його автентичній айдентиці та символам. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
ЩОБ ПЛИН НЕ СПИНИВСЯ
Цей матеріал створено на волонтерській основі і глибокій ідейності його авторів.
«ІНШОПЛИН» — незалежне онлайн видання, яке щиро і самобутньо збирає історії Кременчука, виплетаючи єдину канву міста та віддаючи пошану його автентичній айдентиці та символам. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
МІСТО
МІСТО
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа,
Україна, Кременчук.
Підпишись на email розсилку
2026 © ІНШОПЛИН — незалежне онлайн медіа, Україна, Кременчук.